Живі традиції України

Живі традиції України

Живі традиції України

Мистецька акція “Живі традиції України” – це ще один крок до популяризації українських традицій у світі.

Ми отримали чудову можливість презентувати наші роботи в неймовірній Греції, з її багатою та давньою культурою.Організаторами виставки виступили Посольство України в Грецькій Республіці, Благодійний Фонд «Києво-Печерська Лавра», Петриківська районна рада та Петриківська районна державна адміністрація, а також завдяки підтримці Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Для нас, як для митців, важливо показати, що традиція виготовлення Гуцульської кераміки збереглась та розвивається на автентичних теренах. У технології виготовлення Гуцульської кераміки багато правил та ще більше винятків, вона нелегка та унікальна, але вона не може залишити байдужим. Тому дуже важливо донести до глядача всю суть цього ремесла, адже через кожну роботу до нього говорять цілі покоління гуцулів.

IMG_9399

В рамках виставки були проведені майстер-класи по розпису глиняних плиток. Гості могли малювати все, що їм тільки заманеться, і дивлячись на результати їхньої роботи, ми все не могли надивуватися з якими різними та цікавими людьми ми працювали. Малюнки розповідали про характер кожного художника, і це не могло не захоплювати.

Протягом вечора ми розповідали про історію та культуру Гуцульщини, розповідали про наше ремесло, адже гончарство є одним з найдавніших та найцікавіших ремесел не тільки в Україні, але й у цілому світі. Як і будь-який інший вид мистецтва, кераміка є надзвичайно різноманітною – практично кожна стародавня культура , кожна країна має власну, самобутню кераміку, в якій відображенно ідеї та традиції народу.

Говорити про історію кераміки можна багато і довго. Але зараз хотілося б поговорити про гончарство, а точніше про гончарство Карпат, у його найцікавішому аспекті. Гуцульська кераміка є настільки ж унікальною та самобутньою, як і люди, що її створили. Таку складну технологію виготовлення для такої невеликої етнічної групи можна назвати не інакше, як культурним феноменом.

Гончарство Гуцульщини зародилося на кінці ХVIII – початку ХІХ століття. Центрами цього мистецтва були Косів, Пістинь та Коломия, адже околиці цим міст багаті на глину. Особливого розголосу кераміка набула в період творчості Олекси Бахматюка – його вироби експонували на багатьох міжнародних виставках, його роботи високо оцінив цісар Франц-Йосиф І. Його роботи відображали життя гуцулів, їхні уявлення про світ, нерідко можна зустріти зображення міфічних карпатських тварин та багато релігійних сцен. Серед відомих митців, які розвивали гуцульську кераміку також варто виділити Івана Баранюка, вчителя О.Бахматюка, та Петра Кошака, які є одними з найвідоміших постатей в історії цього мистецтва.

Традиційні кольори, що відповідають природі Карпат, символічні орнаменти та сцени з життя гуцулів, вирізання малюнку на глині та два випали, які проходить кожен виріб – усе це невід’ємні елементи створення косівської кераміки. Ця кераміка надзвичайно точно відповідає гуцулам – вона природна, натуральна, наче частина Карпатських гір, і разом з тим вона повна символіки, адже гуцули є віруючими людьми, і в їхній вірі гармонійно поєднується християнство та язичництво, любов до Бога та природи.IMG_8242

Коли нас питають, чому в цій кераміці так багато зеленого кольору, або що традиційно малювали гуцули, відповідь лише одна – гуцули зображали світ таким, яким вони його бачили. Бо виходячи на подвір’я зранку кожен гуцул бачив мальовничу природу, зелені ліси і трави, яскраве сонце, землю та чисті річки. Гуцули малювали сцени з свого життя, вони мовчки розповідали про свої традиції та культуру.

Гончарство на Гуцульщині, хоч і не розвивалось так довго, як в багатьох інших народів, а все ж встигло обрости міфами та легендами.

Гончар здавна вважався ледь не чаклуном, адже він приборкував цілих три стихії – землю, вогонь і воду. Хочу привести уривок з книги “Українська міфологія”, Валерія Войтовича. Ось що автор пише про гончарів: “Гончар – ремісник, якому приписувався зв’язок з пеклом, нечистою силою, потойбічним світом. У гончарів іноді крали посуд і били його, щоб викликати дощ або щоб дівчата швидше виходили заміж, а не сиділи “на горшках”. Про багатого гончаря казали, що “він щось знає” і на нього працює чорт. Стороннім або дітям не дозволялося сідати за гончарний круг. Якщо робота не ладилася, це приписували нечистій силі. В кінці дня майстер хрестив круг або залишав на крузі шмат глини і малював на ньому хрест, щоб нечиста сила не крутила його вночі”.IMG_8245

Про гончарів ходило багато чуток і легенд, в основному через їхню таємничість. Тому й вважали, що гончарі знаються з нечистою силою. Потрапити в учні до гончаря було і важко, і дорого. І жоден гончар не розповідав своєму учневі усього – учитель показував лише ази, а маленькі хитрощі учень вивчав сам під час практики. Зокрема відомо, що одна з найвідоміших та найвидатніших постатей гуцульського гончарства, майстер Олекса Бахматюк, ніколи нікому не розповідав про свою роботу. На всі питання про кераміку та його вироби, він лаконічно відповідав “Бог мені це дав”, маючи на увазі свій талант.

На Гуцульщині гончарями ставали переважно чоловіки, адже глина капризна та примхлива, наче жінка, вона вимагає повної віддачі та поваги, і хто ж, як не чоловік, може її приборкати? Гончарі часто кажуть, що скільки б часу вони не працювали з глиною – один рік чи десять – а все ж, постійно чогось вчаться, дізнаються щось нове, бо глина ніколи не розповідає усього одразу – потрібно багато часу і терпіння, щоб осмислити ази цього ремесла.

IMG_8243

Говорячи про сучасне гончарство, варто зазначити, що зараз залишилося дуже мало майстрів, які продовжують цю культурну традицію. У своїй майстерні ми не лише створюємо традиційні речі, але й намагаємося переосмислити ці культурні цінності, привнести щось нове. Гуцульська кераміка заслуговує на життя, вона повинна, як і будь-яке мистецтво, розвиватися і йти далі. Саме тому ми створюємо нові форми, змінюємо та доповнюємо малюнок, постійно експериментуємо – ми хочемо доповнити косівську кераміку, приспособити її до сучасного світу, разом з тим зберігши усі її традиції та самобутність.
Автор: Tereza Trots
Фото: Денис Гамзинов