Марія Мартінез

Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез

Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез

Ми продовжуємо серію заміток про традиційні кераміки різних народів – вже встигли поговорити про Китай та познайомити Вас з індіанською керамікою племені Акома, яке відноситься до культурної групи Пуебло. Тема індіанської кераміки так мене зацікавила, що я продовжую її, і сьогодні – про кераміку індіанців Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло, а також легендарну майстриню Марію Мартінез.

Марія Мартінез

Почнемо з короткої довідки:

Сан-Ільдефонсо Пуебло був створений близько 1300 н.е. і є переписною місцевістю в окрузі Санта-Фе, штат Нью-Мексико, США, і держано визнаним племенем. Пуебло самоврядне і є частиною Міської статистичної агломерації Санта-Фе, Нью-Мексико. Населення становило 524 за переписом у 2010 році, у 2012 році 1524, а за даними Міністерства внутрішніх справ до 2012 року було зареєстровано 628 членів племені. Сан Ільдефонсо Пуебло є членом Восьми Північних Пуебло.
Санта-Клара Пуебло – це поселення, є переписною місцевістю в окрузі Ріо-Арріба, Нью-Мексико, Сполучені Штати. За переписом 2000 року населення нараховувало 980 осіб. Санта-Клара Пуебло був створений близько 1550 року.

Сан-Ільдефонсо Пуебло, штат Нью-Мексико, США
Санта-Клара Пуебло, штат Нью-Мексико, США

У цих двох поселеннях індіанці створюють два види кераміки – монохромну чорну та червону. Найбільш популярною і складною у виконанні є чорна кераміка – спочатку її робили у Санта-Кларі з 1600-х років, проте технологія була втрачена. Протягом 1908 року Едгар Лі Хьюлетт, професор археології та засновник і директор Музею Нью-Мексико в Санта-Фе, знайшов зразки чорної (або її ще називають чорна-по-чорному) кераміки на археологічних розкопках. Він зацікавився цими черепками та вирішив знайти майстра, котрий зміг би відтворити технологію та зробити кілька робіт для його музею.

Susan Romero
Сучасна червона кераміка Санта-Клари. Автор: Susan Romero
Erik Fender San Ildefonso Tall Black on Black Vase
Erik Fender Extra Large Ripple Mouth Vase

Йому порадили звернутись до Марії Мартінез (нар. 1881 року) з Сан-Ільдефонсо – на той момент її вважали найвправнішою майстринею серед усіх.

Марія Мартінез
Марія Мартінез

Вона навчилась гончарити у своєї тітки (маминої сестри), потім передала свої знання родичам. Саме так і почалась їхня співпраця – за підтримки професора Хьюлетта Мартінез змогла відтворити технологію чорної кераміки і стала живою легендою серед гончарів Пуебло. Експериментуючи з глиною, методами та температурою випалу, вона разом зі своїм чоловіком Джуліаном почала нову епоху в кераміці Пуебло. Робота у сім’ї була поділена між ними – Марія робила форму виробу, покривала шлікером, затирала, контролювала випал, Джуліан – розписував роботи та допомагав з підготовкою випалу.

Джуліан та Марія Мартінез

А тепер давайте про найцікавіше – магію самого процесу.

Марія Мартінез

Усе починається з пошуку глини, яку можна знайти в околицях Сан-Ільдефонсо Пуебло. Марія Мартінез спочатку кидала на землю освячене зерно у жертву Великому Духу, і тільки потім починала набирати глину. Вона говорила, що не може просто прийти і взяти її – потрібно спитати дозволу у Великого Духу, усі індіанці так роблять, бо вірять у працю в гармонії з природою. Глини беруть рівно стільки, скільки потрібно для поточних цілей – її не заготовлюють з запасом.


Спочатку набирається суха червона глина та блакитний пісок (вулканічний попіл). Вдома майстри просіюють їх, потім рівні частини глини та піску змішуються, додається вода – тут потрібно бути дуже уважним, щоб дати не замало і не забагато води. Глину перемішують та добряче переминають, потім – залишають на кілька днів перемотаною в тканину.

Настає час робити форму – індіанці раніше не використовували гончарне коло (ними послуговуються деякі сучасні гончарі, проте більшість тримається автентичної техніки). Форма вази чи тарілки робиться вручну, як це робили наші предки тисячі років тому, до винайдення гончарного кола. Спочатку шматок глини розкатують в млинець та кладуть на спеціальну форму – випалений шматок глини, схожий на тарілку, який слугує підтримкою для дна майбутнього виробу. Глину добре до нього притискають, а краї трохи піднімають, починаючи формувати виріб. Далі шматки глини розкатують в тонкі ковбаски і починають ліпити до країв, постійно зволожуючи, загладжуючи та поступово піднімаючи стінки. Готовий виріб ще раз загладжують, щоб позбутись нерівностей чи слідів.

Марія Мартінез за роботою. Створення форми виробу


Після цього виріб має повністю висохнути. Далі на нього наносять шлікер (рідка червона глина), у 4-5 шарів. Поки шлікер не висох, беруть гладкий річковий камінь і починають акуратно терти ним по глині – це дає той блискучий ефект, який виглядає наче глазур, проте якраз глазурі індіанці не використовували взагалі.

Коли виріб повністю затертий, його починають декорувати – береться знову той самий шлікер та пензлик з юки і поверх блискучої, затертої поверхні наносяться лінії малюнку. Після випалу ці лінії будуть матовими.

Цей метод – використання шлікеру для малюнку – характерний саме для кераміки Сан-Ільдефонсо Пуебло. В Санта-Кларі Пуебло малюнок вирізається по глині, як у техніці сграфіто.

Ваза, Сан-Ільдефонсо. Автор: Марія Мартінез
Ваза, Санта-Клара. Автор: Linda Tafoya

Повністю висушені вироби готові до випалу і тут починається ціла містерія. Випал має проходити зранку, у безвітряний, погожий день. Сама піч не стаціонарна, її будують навколо виробів. Спочатку, на певному підвищені, ставляться металеві пластини та решітка, під яку складають дрова – сухий кедр – а на неї ставлять кераміку, догори дном. Вироби мають стояти на відстані один від одного, щоб не торкатись стінками. Далі вироби з усіх боків, куполом, щільно обкладаються великими шматками металу.

Залишають невеликі отвори для вентиляції, які в процесі випалу то відкривають, то закривають. Далі, поверх металевих пластин, викладають висушені шматки коров’ячого гною. Їх розташовують таким чином, щоб вони не торкались виробів. Вся суть в тому, щоб глиняні вироби були в гарячій печі і в жодному разі не контактували з прямим полум’ям чи висушеним гноєм.

Піч готова і кедрові дрова підпалюють – починається випал, на даному етапі основна ціль – досягти певної температури. Оскільки раніше в індіанців не було відповідних приладів для вимірювання такої високої температури, то вони на око визначали, коли випал треба завершувати. На початку 1920-х років, майстри думали, що випалюють кераміку на температурі приблизно 800 градусів за Фаренгейтом, проте дослідники виявили, що реальна температура куди більша – 1200-1400 градусів за Фаренгейтом.


Коли температура досягнута, потрібно потушити вогонь – якщо на цьому етапі він продовжить горіти, то кераміка набуде червоно-коричневого кольору. Щоб вогонь потух, гарячу піч зверху повністю засипають сухим кінським гноєм – тоді всередині пічки різко знижується рівень кисню, що, власне, і надає кераміці чорного кольору. Цей процес займає близько трьох годин постійної роботи біля печі.

Далі піч залишають майже на добу, щоб вона охолонула. На наступний день її починають акуратно розбирати – згрібають гній, підіймають металеві пластини та нарешті дістають готову кераміку.

Марія Мартінез дістає готові вироби з саморобної печі


Увесь процес виробництва по такій автентичній технології займає до кількох місяців – без жодної гарантії на успішний результат. На багатьох етапах – особливо під час випалу – є ризики зіпсувати, проґавити, недо/перепалити і т.д. Багато з цих робіт знаходяться у приватних колекціях або музеях – особливо роботи Марії Мартінез.

Кераміка Санта-Клари та Сан-Ільдефонсо

Подивитись та придбати сучасні вироби у цьому стилі можна на сайтах  Andrea Fisher Fine Pottery, ShumakolowaCulturalPatinaCameron Trading Post. 

У статті використані кадри з документального фільму Maria Martinez: Indian Pottery of San Ildefonso (Documentary, 1972, VHS)

Автор тексту : Тереза Троць

Легенда криваво-червоної порцеляни

Легенда криваво-червоної порцеляни

Це переклад чудової статті про червону підполив’яну кераміку Jihong “Легенда криваво червоної порцеляни”, опублікованої на ресурсі China Culture

Підполив’яна червона порцеляна помітно відрізняється від інших стилів китайсько кераміки своїм яскравим, живим і насиченим кольором. У традиційній китайській культурі червоний колір означає радість, щастя та удачу. Таке поєднання форми та змісту зробило червону підполив’яну порцеляну дуже популярною і попит завжди перевищував пропозицію.

Тарілка Jihong, період правління Юаньчжана I, династія Мін

“Якщо ви хочете стати банкротом, почніть робити червону порцеляну” – це популярний вислів серед виробників кераміки, тому що цей вид порцеляни є дуже важким та недешевим у виготовленні. Дорогі матеріали та складна техніка глазурування є двома основними перешкодами у її виробництві. Під час випалювання цієї порцеляни надзвичайно важливо контролювати температуру та час, щоб порцеляна не тріснула та не змінила свого кольору.

Через екстремальні труднощі у виробництві, технологія виготовлення цієї порцеляни була втрачена, і відродилась зовсім недавно, завдяки сучасним технологіям.

Походження червоної підполив’яної порцеляни

Червона порцеляна була винайдена завдяки щасливій випадковості. За часів династії Тан (618-907 рр), бронза широко використовувалась в майстернях Чанша для надання порцеляні зеленого кольору, і випадково було виявлено, що різні теператури випалу можуть зробити колір червоним.

Порцеляна Jihong, династія Цін

Технологія виробицтва була восконалена за часів династіх Сун (960-1279 рр), коли велика кількість червоної порцеляни була виготовлена у печі  Jun, в провінції Хенань. Проте майтри досі не мали достатньо навиків, тому часто виходили інші кольри поряд з червоним або й замість нього.

За часів династії Юань (1271-1368), майстри почали активніше виробляти червону підполив’яну порцеляну в Цзіндечжені, провінція Цзянсі, відомому, як китайська столиця кераміки. За правління Юнле у період династії Мін (1368-1644 рр), майстерність гончарів значно покращилась, а червоний колір став яскравішим.

Пізніше порцеляну Jihong почали робити для жертовних церемоній. Ji означає приносити в жертву і hong означає червоний. Jihong з Цзіндечженю перевершила усю попередню порцеляну як в блиску, так і в кольорі. Коштовні каміння, такі як корал, агат, нефрит, перли і золото іноді додавали до оздоблення цих виробів.

Легенда про червону порцеляну Jihong

Було надзвичайно важнко виробляти цей вид порцеляни, і шанси на успіх були дуже малими. Успішне виробництво червоної порцеляни демонструє інтелект та самовідданість людей, які працювали в Цзіндечжені.

Популярна місцева легенда говорить, що навіть їх кров була принесена в жертву для цієї справи. Згідно розповіді, імператор Сюань Цзун за часів династії Мін (1368-1644) хотів використати червону порцеляну, у ритуалах поклоніння богу сонця, і видав імператорський указ, згідно якого майстри Цзіндечженю мусили виготовити ритуальні предмети. Після багатьох спроб, майстри так і не змогли зробити червнону порцеляну, і були покарані та кинуті до в’язниці, їм погрожували смертю, якщо вони не виконають бажання імератора.

Куілан, дочка старого майстра, була дуже засмучена, коли її батько потрапив до в’язниці. Розгнівана цією несправедливістю, вони кинулась у гарачу піч. Через два дні працівники відкрили піч і дуже здивувались, побачивши, що порцеляна всередині була криваво червоною. Люди вважали, ніби кров Куілан зробила порцеляну такою яскраво-червоною, що й дало їй назву Jihong.

Порцеляна лише для імераторів

Наступні імератори також бажали володіти коштовною червоною порцеляною, яку, за легедною, так важно зробити. З більш ніж десяти тисяч виробів у музеї кераміки Цзіндечженю є тільки десять виробів Jihong, та менше ста виробів – у музеях по всьому світі.

Покоління майстрів Цзіндечженю  намагались виробляти цю порцеляну, але протягом наступних кількох сотень років порцеляну Jihong так і незмогли успішно відтворити. З часів династії Мін, коли вперше була виготовлення червона порцеляна, майстри робили численні спроби виготовити її, але результати не були настільки ж хорошими.

В імператорських майстернях кераміки були дуже високі стандарти якості. Порцеляна, витовлена там, проходила суворий процес відбору. Вироби, які його не пройшли, розбивали або закопували, тому що прості люди не мали права використовувати їх.

У 1982 році була випадково знайдена древня імераторська майстерня, в якій виявили багато шматків червоної порцеляни. Археологи побачили, що багато шматків складаються у цілі вироби. Виглядало, що порцеляна була розбита навмисно. Детальніший огляд показав відсутність явних дефектів, деякі з шматків були зроблені дуже майстерно і зберегли свій насичений колір навіть після сотень років.

Відродження червоної порцеляни Jihong

Західні вчені досліджували хімічний склад цієї порцеляни у 19 столітті, але спроба відтворити її провалилась.

У 1950-х роках у Цзіндечжені був створений центр для виробництва кольорової подполив’яної кераміки, куди запросили досвідчених майстрів, щоб дослідити різні методи випалу високоякісної порцеляни, в тому числі і Jihong.

Хоча в Цзіндечжені керамічна промисловість існувала протягом тисяч років, формула червоної підполив’яної порцеляни завжди була секром, що передававля лише між членами сім’ї. Удача та досвід також грають важливу роль у виробництві такої рідкісної кераміки, як Jihong .

Після наполегливих спроб, дослідники нарешті могли зробити кілька якісних виробів Jihong, які були такими ж красивими, як і древня порцеляна. Вироби були зроблені в традиціних печах і для їх виготовлення довелось спалити 35 тонн дерева.

У 1986 році дослідники в Цзіндечжені  намагались виготовити порцеляну у сучасній печі, з використанням газу, але вона вийшла чорною. Після деяких коригувань формули глазурі, вони нарешті отримали червону підполив’яну порцеляну.

В ході своїх експериментів, дослідники також з’ясували, чому древній червоний підполив’яний посуд, пляшки, миски і тарілки були не вище 40 см. Досягти червоного кольору можна тільки в межах певної температури, з різницею температур не більше ніж на п’ять градусів за Цельсієм. Але в традиційних печах температура падала на десять градусів через кожен метр від джерела тепла.

Сучасні газові печі мають відносно стабільну температуру, і з їх допомогою Цзіндечженський майстер нарешті зробив три вази красиві червоні підполив’яні вази висотою 62 см, , які були подаровані Японським та Турецьким главам уряду.

Інша підполив’яна червона порцеляна, яка може витримувати дуже високі температури, була нещодавно виготовлена в провінції Хунань. Її колір і якість така ж, як у порцеляни Jihong, тож загадкова древня технологія відроджується. Ця нова порцеляна отримала назву “Китайська червона порцеляна”.

Автор: Jeff

Власник: Урядова організація China Culture

Оригінал статті: “The legend of blood red porcelain” 

Перекладач: Тереза Троць

Дозвіл на переклад отримано. 

Процес виготовлення (відео)

Процес виготовлення (відео)

В 10 хвилин ми вмістили 2 місяці натхненної праці, щоб показати Вам усю красу косівської кераміки від початку і до кінця. Насолоджуйтесь!

 

Суцільна таємниця

Суцільна таємниця

Обіймаючи руками гнучкий стан тої капризної пані,
Намагаючись приборкати її, заспокоїти в своїх руках,
Розумієш, як ніколи, що та глина насправді суцільна таємниця.
Вона мінлива, обманливо-покірна, коли прикладаєш силу,
Щоб дати її форму, коли вигини її омиваєш водою,
Коли вогнем підкорюєш її суть.
А коли дивишся на своє творіння, хочеться весело сміятись,
Бо розумієш, дуже добре розумієш, що то не ти її підкорюєш.
Бо глина не лишає байдужою.