Легенда криваво-червоної порцеляни

Легенда криваво-червоної порцеляни

Це переклад чудової статті про червону підполив’яну кераміку Jihong “Легенда криваво червоної порцеляни”, опублікованої на ресурсі China Culture

Підполив’яна червона порцеляна помітно відрізняється від інших стилів китайсько кераміки своїм яскравим, живим і насиченим кольором. У традиційній китайській культурі червоний колір означає радість, щастя та удачу. Таке поєднання форми та змісту зробило червону підполив’яну порцеляну дуже популярною і попит завжди перевищував пропозицію.

Тарілка Jihong, період правління Юаньчжана I, династія Мін

“Якщо ви хочете стати банкротом, почніть робити червону порцеляну” – це популярний вислів серед виробників кераміки, тому що цей вид порцеляни є дуже важким та недешевим у виготовленні. Дорогі матеріали та складна техніка глазурування є двома основними перешкодами у її виробництві. Під час випалювання цієї порцеляни надзвичайно важливо контролювати температуру та час, щоб порцеляна не тріснула та не змінила свого кольору.

Через екстремальні труднощі у виробництві, технологія виготовлення цієї порцеляни була втрачена, і відродилась зовсім недавно, завдяки сучасним технологіям.

Походження червоної підполив’яної порцеляни

Червона порцеляна була винайдена завдяки щасливій випадковості. За часів династії Тан (618-907 рр), бронза широко використовувалась в майстернях Чанша для надання порцеляні зеленого кольору, і випадково було виявлено, що різні теператури випалу можуть зробити колір червоним.

Порцеляна Jihong, династія Цін

Технологія виробицтва була восконалена за часів династіх Сун (960-1279 рр), коли велика кількість червоної порцеляни була виготовлена у печі  Jun, в провінції Хенань. Проте майтри досі не мали достатньо навиків, тому часто виходили інші кольри поряд з червоним або й замість нього.

За часів династії Юань (1271-1368), майстри почали активніше виробляти червону підполив’яну порцеляну в Цзіндечжені, провінція Цзянсі, відомому, як китайська столиця кераміки. За правління Юнле у період династії Мін (1368-1644 рр), майстерність гончарів значно покращилась, а червоний колір став яскравішим.

Пізніше порцеляну Jihong почали робити для жертовних церемоній. Ji означає приносити в жертву і hong означає червоний. Jihong з Цзіндечженю перевершила усю попередню порцеляну як в блиску, так і в кольорі. Коштовні каміння, такі як корал, агат, нефрит, перли і золото іноді додавали до оздоблення цих виробів.

Легенда про червону порцеляну Jihong

Було надзвичайно важнко виробляти цей вид порцеляни, і шанси на успіх були дуже малими. Успішне виробництво червоної порцеляни демонструє інтелект та самовідданість людей, які працювали в Цзіндечжені.

Популярна місцева легенда говорить, що навіть їх кров була принесена в жертву для цієї справи. Згідно розповіді, імператор Сюань Цзун за часів династії Мін (1368-1644) хотів використати червону порцеляну, у ритуалах поклоніння богу сонця, і видав імператорський указ, згідно якого майстри Цзіндечженю мусили виготовити ритуальні предмети. Після багатьох спроб, майстри так і не змогли зробити червнону порцеляну, і були покарані та кинуті до в’язниці, їм погрожували смертю, якщо вони не виконають бажання імератора.

Куілан, дочка старого майстра, була дуже засмучена, коли її батько потрапив до в’язниці. Розгнівана цією несправедливістю, вони кинулась у гарачу піч. Через два дні працівники відкрили піч і дуже здивувались, побачивши, що порцеляна всередині була криваво червоною. Люди вважали, ніби кров Куілан зробила порцеляну такою яскраво-червоною, що й дало їй назву Jihong.

Порцеляна лише для імераторів

Наступні імератори також бажали володіти коштовною червоною порцеляною, яку, за легедною, так важно зробити. З більш ніж десяти тисяч виробів у музеї кераміки Цзіндечженю є тільки десять виробів Jihong, та менше ста виробів – у музеях по всьому світі.

Покоління майстрів Цзіндечженю  намагались виробляти цю порцеляну, але протягом наступних кількох сотень років порцеляну Jihong так і незмогли успішно відтворити. З часів династії Мін, коли вперше була виготовлення червона порцеляна, майстри робили численні спроби виготовити її, але результати не були настільки ж хорошими.

В імператорських майстернях кераміки були дуже високі стандарти якості. Порцеляна, витовлена там, проходила суворий процес відбору. Вироби, які його не пройшли, розбивали або закопували, тому що прості люди не мали права використовувати їх.

У 1982 році була випадково знайдена древня імераторська майстерня, в якій виявили багато шматків червоної порцеляни. Археологи побачили, що багато шматків складаються у цілі вироби. Виглядало, що порцеляна була розбита навмисно. Детальніший огляд показав відсутність явних дефектів, деякі з шматків були зроблені дуже майстерно і зберегли свій насичений колір навіть після сотень років.

Відродження червоної порцеляни Jihong

Західні вчені досліджували хімічний склад цієї порцеляни у 19 столітті, але спроба відтворити її провалилась.

У 1950-х роках у Цзіндечжені був створений центр для виробництва кольорової подполив’яної кераміки, куди запросили досвідчених майстрів, щоб дослідити різні методи випалу високоякісної порцеляни, в тому числі і Jihong.

Хоча в Цзіндечжені керамічна промисловість існувала протягом тисяч років, формула червоної підполив’яної порцеляни завжди була секром, що передававля лише між членами сім’ї. Удача та досвід також грають важливу роль у виробництві такої рідкісної кераміки, як Jihong .

Після наполегливих спроб, дослідники нарешті могли зробити кілька якісних виробів Jihong, які були такими ж красивими, як і древня порцеляна. Вироби були зроблені в традиціних печах і для їх виготовлення довелось спалити 35 тонн дерева.

У 1986 році дослідники в Цзіндечжені  намагались виготовити порцеляну у сучасній печі, з використанням газу, але вона вийшла чорною. Після деяких коригувань формули глазурі, вони нарешті отримали червону підполив’яну порцеляну.

В ході своїх експериментів, дослідники також з’ясували, чому древній червоний підполив’яний посуд, пляшки, миски і тарілки були не вище 40 см. Досягти червоного кольору можна тільки в межах певної температури, з різницею температур не більше ніж на п’ять градусів за Цельсієм. Але в традиційних печах температура падала на десять градусів через кожен метр від джерела тепла.

Сучасні газові печі мають відносно стабільну температуру, і з їх допомогою Цзіндечженський майстер нарешті зробив три вази красиві червоні підполив’яні вази висотою 62 см, , які були подаровані Японським та Турецьким главам уряду.

Інша підполив’яна червона порцеляна, яка може витримувати дуже високі температури, була нещодавно виготовлена в провінції Хунань. Її колір і якість така ж, як у порцеляни Jihong, тож загадкова древня технологія відроджується. Ця нова порцеляна отримала назву “Китайська червона порцеляна”.

Автор: Jeff

Власник: Урядова організація China Culture

Оригінал статті: “The legend of blood red porcelain” 

Перекладач: Тереза Троць

Дозвіл на переклад отримано. 

Кераміка династії Юань та династії Мін

Кераміка династії Юань та династії Мін

Династію Юань (1271-1368 рр) куратори China Online Museum називають «перехідним періодом у розвитку китайської порцеляни». Справді, кераміка того часу зберегла в собі багато від кераміки династії Сун, проте одразу помітно якого розвитку набула підполив’яна біло-блакитна порцеляна. Китайці вже мали досвід роботи з кобальтом, ще з часів династії Тан, але широке поширення  він отримав кілька століть по тому. Кераміка династії Юань характерна не лише блакитним, але й червоним кольором, рідше зустрічається зелений.

Кераміка династії Юань (1271-1368 рр). China Online Museum
Кераміка династії Юань (1271-1368 рр). China Online Museum
Кераміка династії Юань (1271-1368 рр). China Online Museum

Основою для порцеляни був каолін – біла глина, на яку наносили фарби (наприклад, кобальт), а потім покривали глазур’ю. Далі виріб випалювали на високій температурі (близько 1250-1400 ℃)

Окремої уваги заслуговує порцеляна shufu, яку виготовляли у Дзіндечжені – «порцеляновій столиці» країни, де кераміку виготовляли приблизно з першого століття нашої ери. Порцеляна shufu – це масивні вироби, покриті непрозорою, білою, майже матовою глазур’ю. Пізніше технологію виготовлення цієї кераміки удосконалили – так з’явилась порцеляна Dehua, яку виготовляють з часів династії Мін і до сьогодні.

Тарілка Shufu, Династія Юань, Chinese-Antique-Porcelain.com
Shufu, 14 століття

У 1368 році до влади приходить династія Мін (1368-1644 рр). Це період активного розвитку китайської порцеляни – не лише біло-блакитної, але й кольорової. Форми та розпис виробів стають довершеними та більш продуманими. У малюнках того часу зустрічаються арабські мотиви – наслідок активних контактів між Сходом і Заходом, які сприяли обміну культурними цінностями. В період правління династії Мін майстри відкрили багато нових напрямків у кераміці – наприклад jihong (червона, зазвичай монохромна кераміка), doucai (кольорова або біло-блакитна порцеляна, на якій частину малюнку наносили під глазур, а частину – на глазур), wucai (або «п’ять кольорів» – для цієї порцеляни використовували зелений, червоний, жовтий та блакитний кольори на білому фоні), jiaohuang (монохромна жовта порцеляна).  

Кераміка династії Мін (1368-1644 рр). China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр). China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр), wucai. China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр), jiaohuang. China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр). China Online Museum

Текст: Тереза Троць 

У статті використані матеріали з: 

Yuan Dynasty Ceramics

Ming Dynasty Ceramics

Yuan Dynasty Ceramics

Процес виготовлення (відео)

Процес виготовлення (відео)

В 10 хвилин ми вмістили 2 місяці натхненної праці, щоб показати Вам усю красу косівської кераміки від початку і до кінця. Насолоджуйтесь!

 

Набори посуду

Набори посуду

Робити набори посуду – це завжди довго і досить складно, але найголовніше – це неймовірно цікаво. В пам’яті залишається кожен такий сервіз, адже всі вони різні і неповторні. Така кількість різного посуду дає величезний простір для ідей, тому для кожного клієнта ми розробляємо сервіз з ексклюзивними малюнками та відтінками кольорів, знаходимо нові форми та рішення. Набори посуду сприймаються цілісно, наче один великий витвір мистецтва, більше того – всім посудом можна користуватись, що дає можливість насолоджуватись ним кожного дня!

Квіти бувають різні

Квіти бувають різні

Пам’ятаю, як багато років тому робили оті горщики для наших друзів. І ще й самі ними тішились, бо вийшли вони чудові – і колір, і малюнок, і форма. Ми тоді подумали: “Треба і собі такі зробити!”. Пройшло купа часу, аж ось друзі показали ці фото. І ми зі сміхом згадали про ті горщики – їхні неймовірні дівчатка вже такі дорослі, та й пройшло вже стільки часу – а ми ще й досі не зробили собі таких горщиків!

Дякуємо нашим друзям, родині Чаплинських, за неймовірні фото та заряд позитиву!

Суцільна таємниця

Суцільна таємниця

Обіймаючи руками гнучкий стан тої капризної пані,
Намагаючись приборкати її, заспокоїти в своїх руках,
Розумієш, як ніколи, що та глина насправді суцільна таємниця.
Вона мінлива, обманливо-покірна, коли прикладаєш силу,
Щоб дати її форму, коли вигини її омиваєш водою,
Коли вогнем підкорюєш її суть.
А коли дивишся на своє творіння, хочеться весело сміятись,
Бо розумієш, дуже добре розумієш, що то не ти її підкорюєш.
Бо глина не лишає байдужою.

Домашній хліб

Домашній хліб

Нас часто запитують, чи можна готувати в нашій кераміці так, як готували колись наші бабусі і прабабусі – в печі, натопленій дровами. І ми кажемо – так! Можна, більше того – потрібно. Адже ми виробляємо кераміку по старій, автентичній традиції, а значить ставити її можна не лише в мікрохвильовку, але й в справжню українську піч.
І от дійшли в нас руки, нарешті, показати, як частенько полюбляємо готувати ми самі. Бо що може бути краще за духмяний, м’який і ароматний домашній хліб? Та й чи не краще смакує та курочка, що запечена в глиняному посуді у печі?
Та ще й, як бачите, ми наочно показуємо, що наш посуд буде знахідкою для віртуозних господинь – як нема у вас форми для хліба, то хто сказав, що не можна випекти його в мисці?
Словом, ділимось з вами частинкою тої неймовірної атмосфери, що з’являється в хаті, як тільки розпалиш вогонь у печі. Шкода тільки, що не можемо передати запах і смак!

Блуд

Блуд

Блуд – карпатський міфічний лісовий дух, який зводив з дороги необережних мандрівників і заводив їх у непрохідні нетрі.

Гуцули кажуть: “Блуд ймив”, що означає заблукати. Блуд міг перекидатися совою, котом, собакою, копицею сіна, навіть світлом. Іноді набував образу дівчини і заманював хлопців до яру. Врятуватись від Блуда можна молитвою, або дочекавшись третіх півнів, тобто світанку.

Блуд не є однозначно злим чи добрим духом – якщо пообіцяти йому гроші, хліб з сиром або кашу, Блуд міг довести заблукалого до самого його дому, іноді допомагав чесним і добрим людям, які шанували природу.

 

Живі традиції України

Живі традиції України

Мистецька акція “Живі традиції України” – це ще один крок до популяризації українських традицій у світі. Ми отримали чудову можливість презентувати наші роботи в неймовірній Греції, з її багатою та давньою культурою.Організаторами виставки виступили Посольство України в Грецькій Республіці, Благодійний Фонд «Києво-Печерська Лавра», Петриківська районна рада та Петриківська районна державна адміністрація, а також завдяки підтримці Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Для нас, як для митців, важливо показати, що традиція виготовлення Гуцульської кераміки збереглась та розвивається на автентичних теренах. У технології виготовлення Гуцульської кераміки багато правил та ще більше винятків, вона нелегка та унікальна, але вона не може залишити байдужим. Тому дуже важливо донести до глядача всю суть цього ремесла, адже через кожну роботу до нього говорять цілі покоління гуцулів.IMG_9399

В рамках виставки були проведені майстер-класи по розпису глиняних плиток. Гості могли малювати все, що їм тільки заманеться, і дивлячись на результати їхньої роботи, ми все не могли надивуватися з якими різними та цікавими людьми ми працювали. Малюнки розповідали про характер кожного художника, і це не могло не захоплювати.

Протягом вечора ми розповідали про історію та культуру Гуцульщини, розповідали про наше ремесло, адже гончарство є одним з найдавніших та найцікавіших ремесел не тільки в Україні, але й у цілому світі. Як і будь-який інший вид мистецтва, кераміка є надзвичайно різноманітною – практично кожна стародавня культура , кожна країна має власну, самобутню кераміку, в якій відображенно ідеї та традиції народу.

Говорити про історію кераміки можна багато і довго. Але зараз хотілося б поговорити про гончарство, а точніше про гончарство Карпат, у його найцікавішому аспекті. Гуцульська кераміка є настільки ж унікальною та самобутньою, як і люди, що її створили. Таку складну технологію виготовлення для такої невеликої етнічної групи можна назвати не інакше, як культурним феноменом.

Гончарство Гуцульщини зародилося на кінці ХVIII – початку ХІХ століття. Центрами цього мистецтва були Косів, Пістинь та Коломия, адже околиці цим міст багаті на глину. Особливого розголосу кераміка набула в період творчості Олекси Бахматюка – його вироби експонували на багатьох міжнародних виставках, його роботи високо оцінив цісар Франц-Йосиф І. Його роботи відображали життя гуцулів, їхні уявлення про світ, нерідко можна зустріти зображення міфічних карпатських тварин та багато релігійних сцен. Серед відомих митців, які розвивали гуцульську кераміку також варто виділити Івана Баранюка, вчителя О.Бахматюка, та Петра Кошака, які є одними з найвідоміших постатей в історії цього мистецтва.

Традиційні кольори, що відповідають природі Карпат, символічні орнаменти та сцени з життя гуцулів, вирізання малюнку на глині та два випали, які проходить кожен виріб – усе це невід’ємні елементи створення косівської кераміки. Ця кераміка надзвичайно точно відповідає гуцулам – вона природна, натуральна, наче частина Карпатських гір, і разом з тим вона повна символіки, адже гуцули є віруючими людьми, і в їхній вірі гармонійно поєднується християнство та язичництво, любов до Бога та природи.IMG_8242

Коли нас питають, чому в цій кераміці так багато зеленого кольору, або що традиційно малювали гуцули, відповідь лише одна – гуцули зображали світ таким, яким вони його бачили. Бо виходячи на подвір’я зранку кожен гуцул бачив мальовничу природу, зелені ліси і трави, яскраве сонце, землю та чисті річки. Гуцули малювали сцени з свого життя, вони мовчки розповідали про свої традиції та культуру.

Гончарство на Гуцульщині, хоч і не розвивалось так довго, як в багатьох інших народів, а все ж встигло обрости міфами та легендами.

Гончар здавна вважався ледь не чаклуном, адже він приборкував цілих три стихії – землю, вогонь і воду. Хочу привести уривок з книги “Українська міфологія”, Валерія Войтовича. Ось що автор пише про гончарів: “Гончар – ремісник, якому приписувався зв’язок з пеклом, нечистою силою, потойбічним світом. У гончарів іноді крали посуд і били його, щоб викликати дощ або щоб дівчата швидше виходили заміж, а не сиділи “на горшках”. Про багатого гончаря казали, що “він щось знає” і на нього працює чорт. Стороннім або дітям не дозволялося сідати за гончарний круг. Якщо робота не ладилася, це приписували нечистій силі. В кінці дня майстер хрестив круг або залишав на крузі шмат глини і малював на ньому хрест, щоб нечиста сила не крутила його вночі”.IMG_8245

Про гончарів ходило багато чуток і легенд, в основному через їхню таємничість. Тому й вважали, що гончарі знаються з нечистою силою. Потрапити в учні до гончаря було і важко, і дорого. І жоден гончар не розповідав своєму учневі усього – учитель показував лише ази, а маленькі хитрощі учень вивчав сам під час практики. Зокрема відомо, що одна з найвідоміших та найвидатніших постатей гуцульського гончарства, майстер Олекса Бахматюк, ніколи нікому не розповідав про свою роботу. На всі питання про кераміку та його вироби, він лаконічно відповідав “Бог мені це дав”, маючи на увазі свій талант.

На Гуцульщині гончарями ставали переважно чоловіки, адже глина капризна та примхлива, наче жінка, вона вимагає повної віддачі та поваги, і хто ж, як не чоловік, може її приборкати? Гончарі часто кажуть, що скільки б часу вони не працювали з глиною – один рік чи десять – а все ж, постійно чогось вчаться, дізнаються щось нове, бо глина ніколи не розповідає усього одразу – потрібно багато часу і терпіння, щоб осмислити ази цього ремесла.

IMG_8243

Говорячи про сучасне гончарство, варто зазначити, що зараз залишилося дуже мало майстрів, які продовжують цю культурну традицію. У своїй майстерні ми не лише створюємо традиційні речі, але й намагаємося переосмислити ці культурні цінності, привнести щось нове. Гуцульська кераміка заслуговує на життя, вона повинна, як і будь-яке мистецтво, розвиватися і йти далі. Саме тому ми створюємо нові форми, змінюємо та доповнюємо малюнок, постійно експериментуємо – ми хочемо доповнити косівську кераміку, приспособити її до сучасного світу, разом з тим зберігши усі її традиції та самобутність.
Автор: Tereza Trots
Фото: Денис Гамзинов