Марія Мартінез

Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез

Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез

Ми продовжуємо серію заміток про традиційні кераміки різних народів – вже встигли поговорити про Китай та познайомити Вас з індіанською керамікою племені Акома, яке відноситься до культурної групи Пуебло. Тема індіанської кераміки так мене зацікавила, що я продовжую її, і сьогодні – про кераміку індіанців Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло, а також легендарну майстриню Марію Мартінез.

Марія Мартінез

Почнемо з короткої довідки:

Сан-Ільдефонсо Пуебло був створений близько 1300 н.е. і є переписною місцевістю в окрузі Санта-Фе, штат Нью-Мексико, США, і держано визнаним племенем. Пуебло самоврядне і є частиною Міської статистичної агломерації Санта-Фе, Нью-Мексико. Населення становило 524 за переписом у 2010 році, у 2012 році 1524, а за даними Міністерства внутрішніх справ до 2012 року було зареєстровано 628 членів племені. Сан Ільдефонсо Пуебло є членом Восьми Північних Пуебло.
Санта-Клара Пуебло – це поселення, є переписною місцевістю в окрузі Ріо-Арріба, Нью-Мексико, Сполучені Штати. За переписом 2000 року населення нараховувало 980 осіб. Санта-Клара Пуебло був створений близько 1550 року.

Сан-Ільдефонсо Пуебло, штат Нью-Мексико, США
Санта-Клара Пуебло, штат Нью-Мексико, США

У цих двох поселеннях індіанці створюють два види кераміки – монохромну чорну та червону. Найбільш популярною і складною у виконанні є чорна кераміка – спочатку її робили у Санта-Кларі з 1600-х років, проте технологія була втрачена. Протягом 1908 року Едгар Лі Хьюлетт, професор археології та засновник і директор Музею Нью-Мексико в Санта-Фе, знайшов зразки чорної (або її ще називають чорна-по-чорному) кераміки на археологічних розкопках. Він зацікавився цими черепками та вирішив знайти майстра, котрий зміг би відтворити технологію та зробити кілька робіт для його музею.

Susan Romero
Сучасна червона кераміка Санта-Клари. Автор: Susan Romero
Erik Fender San Ildefonso Tall Black on Black Vase
Erik Fender Extra Large Ripple Mouth Vase

Йому порадили звернутись до Марії Мартінез (нар. 1881 року) з Сан-Ільдефонсо – на той момент її вважали найвправнішою майстринею серед усіх.

Марія Мартінез
Марія Мартінез

Вона навчилась гончарити у своєї тітки (маминої сестри), потім передала свої знання родичам. Саме так і почалась їхня співпраця – за підтримки професора Хьюлетта Мартінез змогла відтворити технологію чорної кераміки і стала живою легендою серед гончарів Пуебло. Експериментуючи з глиною, методами та температурою випалу, вона разом зі своїм чоловіком Джуліаном почала нову епоху в кераміці Пуебло. Робота у сім’ї була поділена між ними – Марія робила форму виробу, покривала шлікером, затирала, контролювала випал, Джуліан – розписував роботи та допомагав з підготовкою випалу.

Джуліан та Марія Мартінез

А тепер давайте про найцікавіше – магію самого процесу.

Марія Мартінез

Усе починається з пошуку глини, яку можна знайти в околицях Сан-Ільдефонсо Пуебло. Марія Мартінез спочатку кидала на землю освячене зерно у жертву Великому Духу, і тільки потім починала набирати глину. Вона говорила, що не може просто прийти і взяти її – потрібно спитати дозволу у Великого Духу, усі індіанці так роблять, бо вірять у працю в гармонії з природою. Глини беруть рівно стільки, скільки потрібно для поточних цілей – її не заготовлюють з запасом.


Спочатку набирається суха червона глина та блакитний пісок (вулканічний попіл). Вдома майстри просіюють їх, потім рівні частини глини та піску змішуються, додається вода – тут потрібно бути дуже уважним, щоб дати не замало і не забагато води. Глину перемішують та добряче переминають, потім – залишають на кілька днів перемотаною в тканину.

Настає час робити форму – індіанці раніше не використовували гончарне коло (ними послуговуються деякі сучасні гончарі, проте більшість тримається автентичної техніки). Форма вази чи тарілки робиться вручну, як це робили наші предки тисячі років тому, до винайдення гончарного кола. Спочатку шматок глини розкатують в млинець та кладуть на спеціальну форму – випалений шматок глини, схожий на тарілку, який слугує підтримкою для дна майбутнього виробу. Глину добре до нього притискають, а краї трохи піднімають, починаючи формувати виріб. Далі шматки глини розкатують в тонкі ковбаски і починають ліпити до країв, постійно зволожуючи, загладжуючи та поступово піднімаючи стінки. Готовий виріб ще раз загладжують, щоб позбутись нерівностей чи слідів.

Марія Мартінез за роботою. Створення форми виробу


Після цього виріб має повністю висохнути. Далі на нього наносять шлікер (рідка червона глина), у 4-5 шарів. Поки шлікер не висох, беруть гладкий річковий камінь і починають акуратно терти ним по глині – це дає той блискучий ефект, який виглядає наче глазур, проте якраз глазурі індіанці не використовували взагалі.

Коли виріб повністю затертий, його починають декорувати – береться знову той самий шлікер та пензлик з юки і поверх блискучої, затертої поверхні наносяться лінії малюнку. Після випалу ці лінії будуть матовими.

Цей метод – використання шлікеру для малюнку – характерний саме для кераміки Сан-Ільдефонсо Пуебло. В Санта-Кларі Пуебло малюнок вирізається по глині, як у техніці сграфіто.

Ваза, Сан-Ільдефонсо. Автор: Марія Мартінез
Ваза, Санта-Клара. Автор: Linda Tafoya

Повністю висушені вироби готові до випалу і тут починається ціла містерія. Випал має проходити зранку, у безвітряний, погожий день. Сама піч не стаціонарна, її будують навколо виробів. Спочатку, на певному підвищені, ставляться металеві пластини та решітка, під яку складають дрова – сухий кедр – а на неї ставлять кераміку, догори дном. Вироби мають стояти на відстані один від одного, щоб не торкатись стінками. Далі вироби з усіх боків, куполом, щільно обкладаються великими шматками металу.

Залишають невеликі отвори для вентиляції, які в процесі випалу то відкривають, то закривають. Далі, поверх металевих пластин, викладають висушені шматки коров’ячого гною. Їх розташовують таким чином, щоб вони не торкались виробів. Вся суть в тому, щоб глиняні вироби були в гарячій печі і в жодному разі не контактували з прямим полум’ям чи висушеним гноєм.

Піч готова і кедрові дрова підпалюють – починається випал, на даному етапі основна ціль – досягти певної температури. Оскільки раніше в індіанців не було відповідних приладів для вимірювання такої високої температури, то вони на око визначали, коли випал треба завершувати. На початку 1920-х років, майстри думали, що випалюють кераміку на температурі приблизно 800 градусів за Фаренгейтом, проте дослідники виявили, що реальна температура куди більша – 1200-1400 градусів за Фаренгейтом.


Коли температура досягнута, потрібно потушити вогонь – якщо на цьому етапі він продовжить горіти, то кераміка набуде червоно-коричневого кольору. Щоб вогонь потух, гарячу піч зверху повністю засипають сухим кінським гноєм – тоді всередині пічки різко знижується рівень кисню, що, власне, і надає кераміці чорного кольору. Цей процес займає близько трьох годин постійної роботи біля печі.

Далі піч залишають майже на добу, щоб вона охолонула. На наступний день її починають акуратно розбирати – згрібають гній, підіймають металеві пластини та нарешті дістають готову кераміку.

Марія Мартінез дістає готові вироби з саморобної печі


Увесь процес виробництва по такій автентичній технології займає до кількох місяців – без жодної гарантії на успішний результат. На багатьох етапах – особливо під час випалу – є ризики зіпсувати, проґавити, недо/перепалити і т.д. Багато з цих робіт знаходяться у приватних колекціях або музеях – особливо роботи Марії Мартінез.

Кераміка Санта-Клари та Сан-Ільдефонсо

Подивитись та придбати сучасні вироби у цьому стилі можна на сайтах  Andrea Fisher Fine Pottery, ShumakolowaCulturalPatinaCameron Trading Post. 

У статті використані кадри з документального фільму Maria Martinez: Indian Pottery of San Ildefonso (Documentary, 1972, VHS)

Автор тексту : Тереза Троць

Порцеляна

Легенда криваво-червоної порцеляни

Легенда криваво-червоної порцеляни

Це переклад чудової статті про червону підполив’яну кераміку Jihong “Легенда криваво червоної порцеляни”, опублікованої на ресурсі China Culture

Підполив’яна червона порцеляна помітно відрізняється від інших стилів китайсько кераміки своїм яскравим, живим і насиченим кольором. У традиційній китайській культурі червоний колір означає радість, щастя та удачу. Таке поєднання форми та змісту зробило червону підполив’яну порцеляну дуже популярною і попит завжди перевищував пропозицію.

Тарілка Jihong, період правління Юаньчжана I, династія Мін

“Якщо ви хочете стати банкротом, почніть робити червону порцеляну” – це популярний вислів серед виробників кераміки, тому що цей вид порцеляни є дуже важким та недешевим у виготовленні. Дорогі матеріали та складна техніка глазурування є двома основними перешкодами у її виробництві. Під час випалювання цієї порцеляни надзвичайно важливо контролювати температуру та час, щоб порцеляна не тріснула та не змінила свого кольору.

Через екстремальні труднощі у виробництві, технологія виготовлення цієї порцеляни була втрачена, і відродилась зовсім недавно, завдяки сучасним технологіям.

Походження червоної підполив’яної порцеляни

Червона порцеляна була винайдена завдяки щасливій випадковості. За часів династії Тан (618-907 рр), бронза широко використовувалась в майстернях Чанша для надання порцеляні зеленого кольору, і випадково було виявлено, що різні теператури випалу можуть зробити колір червоним.

Порцеляна Jihong, династія Цін

Технологія виробицтва була восконалена за часів династіх Сун (960-1279 рр), коли велика кількість червоної порцеляни була виготовлена у печі  Jun, в провінції Хенань. Проте майтри досі не мали достатньо навиків, тому часто виходили інші кольри поряд з червоним або й замість нього.

За часів династії Юань (1271-1368), майстри почали активніше виробляти червону підполив’яну порцеляну в Цзіндечжені, провінція Цзянсі, відомому, як китайська столиця кераміки. За правління Юнле у період династії Мін (1368-1644 рр), майстерність гончарів значно покращилась, а червоний колір став яскравішим.

Пізніше порцеляну Jihong почали робити для жертовних церемоній. Ji означає приносити в жертву і hong означає червоний. Jihong з Цзіндечженю перевершила усю попередню порцеляну як в блиску, так і в кольорі. Коштовні каміння, такі як корал, агат, нефрит, перли і золото іноді додавали до оздоблення цих виробів.

Легенда про червону порцеляну Jihong

Було надзвичайно важнко виробляти цей вид порцеляни, і шанси на успіх були дуже малими. Успішне виробництво червоної порцеляни демонструє інтелект та самовідданість людей, які працювали в Цзіндечжені.

Популярна місцева легенда говорить, що навіть їх кров була принесена в жертву для цієї справи. Згідно розповіді, імператор Сюань Цзун за часів династії Мін (1368-1644) хотів використати червону порцеляну, у ритуалах поклоніння богу сонця, і видав імператорський указ, згідно якого майстри Цзіндечженю мусили виготовити ритуальні предмети. Після багатьох спроб, майстри так і не змогли зробити червнону порцеляну, і були покарані та кинуті до в’язниці, їм погрожували смертю, якщо вони не виконають бажання імератора.

Куілан, дочка старого майстра, була дуже засмучена, коли її батько потрапив до в’язниці. Розгнівана цією несправедливістю, вони кинулась у гарачу піч. Через два дні працівники відкрили піч і дуже здивувались, побачивши, що порцеляна всередині була криваво червоною. Люди вважали, ніби кров Куілан зробила порцеляну такою яскраво-червоною, що й дало їй назву Jihong.

Порцеляна лише для імераторів

Наступні імератори також бажали володіти коштовною червоною порцеляною, яку, за легедною, так важно зробити. З більш ніж десяти тисяч виробів у музеї кераміки Цзіндечженю є тільки десять виробів Jihong, та менше ста виробів – у музеях по всьому світі.

Покоління майстрів Цзіндечженю  намагались виробляти цю порцеляну, але протягом наступних кількох сотень років порцеляну Jihong так і незмогли успішно відтворити. З часів династії Мін, коли вперше була виготовлення червона порцеляна, майстри робили численні спроби виготовити її, але результати не були настільки ж хорошими.

В імператорських майстернях кераміки були дуже високі стандарти якості. Порцеляна, витовлена там, проходила суворий процес відбору. Вироби, які його не пройшли, розбивали або закопували, тому що прості люди не мали права використовувати їх.

У 1982 році була випадково знайдена древня імераторська майстерня, в якій виявили багато шматків червоної порцеляни. Археологи побачили, що багато шматків складаються у цілі вироби. Виглядало, що порцеляна була розбита навмисно. Детальніший огляд показав відсутність явних дефектів, деякі з шматків були зроблені дуже майстерно і зберегли свій насичений колір навіть після сотень років.

Відродження червоної порцеляни Jihong

Західні вчені досліджували хімічний склад цієї порцеляни у 19 столітті, але спроба відтворити її провалилась.

У 1950-х роках у Цзіндечжені був створений центр для виробництва кольорової подполив’яної кераміки, куди запросили досвідчених майстрів, щоб дослідити різні методи випалу високоякісної порцеляни, в тому числі і Jihong.

Хоча в Цзіндечжені керамічна промисловість існувала протягом тисяч років, формула червоної підполив’яної порцеляни завжди була секром, що передававля лише між членами сім’ї. Удача та досвід також грають важливу роль у виробництві такої рідкісної кераміки, як Jihong .

Після наполегливих спроб, дослідники нарешті могли зробити кілька якісних виробів Jihong, які були такими ж красивими, як і древня порцеляна. Вироби були зроблені в традиціних печах і для їх виготовлення довелось спалити 35 тонн дерева.

У 1986 році дослідники в Цзіндечжені  намагались виготовити порцеляну у сучасній печі, з використанням газу, але вона вийшла чорною. Після деяких коригувань формули глазурі, вони нарешті отримали червону підполив’яну порцеляну.

В ході своїх експериментів, дослідники також з’ясували, чому древній червоний підполив’яний посуд, пляшки, миски і тарілки були не вище 40 см. Досягти червоного кольору можна тільки в межах певної температури, з різницею температур не більше ніж на п’ять градусів за Цельсієм. Але в традиційних печах температура падала на десять градусів через кожен метр від джерела тепла.

Сучасні газові печі мають відносно стабільну температуру, і з їх допомогою Цзіндечженський майстер нарешті зробив три вази красиві червоні підполив’яні вази висотою 62 см, , які були подаровані Японським та Турецьким главам уряду.

Інша підполив’яна червона порцеляна, яка може витримувати дуже високі температури, була нещодавно виготовлена в провінції Хунань. Її колір і якість така ж, як у порцеляни Jihong, тож загадкова древня технологія відроджується. Ця нова порцеляна отримала назву “Китайська червона порцеляна”.

Автор: Jeff

Власник: Урядова організація China Culture

Оригінал статті: “The legend of blood red porcelain” 

Перекладач: Тереза Троць

Дозвіл на переклад отримано. 

Кераміка династії Юань та династії Мін

Кераміка династії Юань та династії Мін

Династію Юань (1271-1368 рр) куратори China Online Museum називають «перехідним періодом у розвитку китайської порцеляни». Справді, кераміка того часу зберегла в собі багато від кераміки династії Сун, проте одразу помітно якого розвитку набула підполив’яна біло-блакитна порцеляна. Китайці вже мали досвід роботи з кобальтом, ще з часів династії Тан, але широке поширення  він отримав кілька століть по тому. Кераміка династії Юань характерна не лише блакитним, але й червоним кольором, рідше зустрічається зелений.

Кераміка династії Юань (1271-1368 рр). China Online Museum
Кераміка династії Юань (1271-1368 рр). China Online Museum
Кераміка династії Юань (1271-1368 рр). China Online Museum

Основою для порцеляни був каолін – біла глина, на яку наносили фарби (наприклад, кобальт), а потім покривали глазур’ю. Далі виріб випалювали на високій температурі (близько 1250-1400 ℃)

Окремої уваги заслуговує порцеляна shufu, яку виготовляли у Дзіндечжені – «порцеляновій столиці» країни, де кераміку виготовляли приблизно з першого століття нашої ери. Порцеляна shufu – це масивні вироби, покриті непрозорою, білою, майже матовою глазур’ю. Пізніше технологію виготовлення цієї кераміки удосконалили – так з’явилась порцеляна Dehua, яку виготовляють з часів династії Мін і до сьогодні.

Тарілка Shufu, Династія Юань, Chinese-Antique-Porcelain.com
Shufu, 14 століття

У 1368 році до влади приходить династія Мін (1368-1644 рр). Це період активного розвитку китайської порцеляни – не лише біло-блакитної, але й кольорової. Форми та розпис виробів стають довершеними та більш продуманими. У малюнках того часу зустрічаються арабські мотиви – наслідок активних контактів між Сходом і Заходом, які сприяли обміну культурними цінностями. В період правління династії Мін майстри відкрили багато нових напрямків у кераміці – наприклад jihong (червона, зазвичай монохромна кераміка), doucai (кольорова або біло-блакитна порцеляна, на якій частину малюнку наносили під глазур, а частину – на глазур), wucai (або «п’ять кольорів» – для цієї порцеляни використовували зелений, червоний, жовтий та блакитний кольори на білому фоні), jiaohuang (монохромна жовта порцеляна).  

Кераміка династії Мін (1368-1644 рр). China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр). China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр), wucai. China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр), jiaohuang. China Online Museum
Кераміка династії Мін (1368-1644 рр). China Online Museum

Текст: Тереза Троць 

У статті використані матеріали з: 

Yuan Dynasty Ceramics

Ming Dynasty Ceramics

Yuan Dynasty Ceramics

Кераміка династії Сун

Кераміка династії Сун

Кераміку періоду династії Сун (960-1279 рр) називають однією з найбільш знакових для Китаю. На той час Китай вже міг похизуватись значними здобутками у виготовленні кераміки, проте саме в цей період майстри структурували увесь попередній досвід. Як розповідає Джесіка Чанг (спеціаліст з китайської кераміки та предметів мистецтва у Christie’s), існували цілі словники печей, глазурей та форм – “Якщо вид глазурі не відповідав формі, значить виробу не робили”.

Виріб з майстерні Ru, династія Сун (1127-1279 рр.) (Photos from WeChat MP: ArtAsia艺术亚洲) 

 

Кераміка династії Сун досить мінімалістична, стриманіша в кольорах, ніж кераміка династії Тан (про яку ми вже писали тут), проте більш довершена у формі та стилі. Майстри частіше експериментували з глазур’ю, добиваючись неповторних кольорів та градацій, самому малюнку приділялось менше уваги. Багато експертів відзначають високу якість та міцність цієї кераміки, вона стала основою для розвитку славнозвісної китайської біло-блакитної порцеляни.

Ваза, династія Сун (1127-1279 рр.) (Photos from WeChat MP: ArtAsia艺术亚洲)

Особливо цінуються роботи зроблені в майстернях (або “печах”)  Ru, Guan, Ge, Ding та Jun – п’яти основних та найвідоміших осередках виробництва кераміки у Китаї на той період. Найбільш цінною і рідкісною вважають кераміку з майстерні Ru – деякі вироби оцінюють в кілька мільйонів доларів.

Рідкісна чайна піала, династія Сун (1127-1279 рр.) Діаметр 12,2 см. Оцінюється в 1,500,000$ – 2,500,000$ (CHRISTIE’S)

Маленькою особливістю цієї кераміки є авторські знаки – деякі з робіт династії Сун (а також багато робіт з династії Дінь) мають авторські марки, проте іноді такими знаками є не зумисні відбитки пальців майстра. Як відзначає Дж. Чанг, сучасні копії та підробки позбавленні таких унікальних деталей.

У статті використані матеріали з:

Collecting Guide: Song ceramics

Song Dynasty Ceramics

Song Dynasty Ceramics 

процес виготовлення

Процес виготовлення (відео)

Процес виготовлення (відео)

В 10 хвилин ми вмістили 2 місяці натхненної праці, щоб показати Вам усю красу косівської кераміки від початку і до кінця. Процес виготовлення захоплює з перших хвилин, тому зупиніться на пару хвилин та сповна насолодіться цією містерією! 

 

Куманці та свічники

Куманці та свічники

Одними з традиційних та цікавих форм у гуцульській кераміці здавна були куманці та свічники-трійці. Ці вироби відрізняються високою складністю виконання, потребують від майстра великої точності та акуратності – глина буває дуже примхливою пані, вимагаючи до себе постійної уваги.

Свічник-трійця був невід’ємним атрибутом сімейного затишку, особливо, коли йшлося про свята – на Великодньому та Різдвяному столі такий свічник займав почесне місце. Куманець – одна з форм в кераміці, яка має багато варіацій – був поширений серед козаків, які використовували його для міцних напоїв, а згодом така пляшка стала використовуватись по всій Україні. Гуцули мали цікаву традицію – на весіллі дружба вішав куманець на руку і наливав кожному гостю самогонки.

Ми вже не вперше робимо свічники та куманці, та кожного разу вони виходять зовсім іншими, тому ми вирішили зібрати фото деяких з них.

  • Куманці

Набори посуду

Набори посуду

Набори посуду

Робити набори посуду – це завжди довго і досить складно, але найголовніше – це неймовірно цікаво.

В пам’яті залишається кожен такий сервіз, адже всі вони різні і неповторні. Така кількість різного посуду дає величезний простір для ідей, тому для кожного клієнта ми розробляємо сервіз з ексклюзивними малюнками та відтінками кольорів, знаходимо нові форми та рішення. Набори посуду сприймаються цілісно, наче один великий витвір мистецтва. Більше того – всім посудом можна користуватись, що дає можливість насолоджуватись ним кожного дня!

  • Набори посуду

Квіти

Квіти бувають різні

Квіти бувають різні

Пам’ятаю, як багато років тому робили оті горщики для наших друзів. І ще й самі ними тішились, бо вийшли вони чудові – і колір, і малюнок, і форма.

Ми тоді подумали: “Треба і собі такі зробити!”. Пройшло купа часу, аж ось друзі показали ці фото. І ми зі сміхом згадали про ті горщики – їхні неймовірні дівчатка вже такі дорослі, та й пройшло вже стільки часу – а ми ще й досі не зробили собі таких горщиків!

Дякуємо нашим друзям, родині Чаплинських, за неймовірні фото та заряд позитиву!

домашній хліб

Домашній хліб

Домашній хліб

Нас часто запитують, чи можна готувати в нашій кераміці так, як готували колись наші бабусі і прабабусі – в печі, натопленій дровами. І ми кажемо – так! Можна, більше того – потрібно.

Адже ми виробляємо кераміку по старій, автентичній традиції, а значить ставити її можна не лише в мікрохвильовку, але й в справжню українську піч.
І от дійшли в нас руки, нарешті, показати, як частенько полюбляємо готувати ми самі. Бо що може бути краще за духмяний, м’який і ароматний домашній хліб? Та й чи не краще смакує та курочка, що запечена в глиняному посуді у печі?
Та ще й, як бачите, ми наочно показуємо, що наш посуд буде знахідкою для віртуозних господинь – як нема у вас форми для хліба, то хто сказав, що не можна випекти його в мисці?
Словом, ділимось з вами частинкою тої неймовірної атмосфери, що з’являється в хаті, як тільки розпалиш вогонь у печі. Шкода тільки, що не можемо передати запах і смак!

Блуд

Блуд

Блуд

Блуд – карпатський міфічний лісовий дух, який зводив з дороги необережних мандрівників і заводив їх у непрохідні нетрі.

 

Гуцули кажуть: “Блуд ймив”, що означає заблукати. Блуд міг перекидатися совою, котом, собакою, копицею сіна, навіть світлом. Іноді набував образу дівчини і заманював хлопців до яру. Врятуватись від Блуда можна молитвою, або дочекавшись третіх півнів, тобто світанку.

Блуд не є однозначно злим чи добрим духом – якщо пообіцяти йому гроші, хліб з сиром або кашу, Блуд міг довести заблукалого до самого його дому, іноді допомагав чесним і добрим людям, які шанували природу.