Кераміка Марокко

Кераміка Марокко – царство геометрії та кольору

Кераміка Марокко – царство геометрії та кольору

 

Мистецтво та ремесла Марокко не можуть залишити байдужим. Динамічні, яскраві, складні орнаменти живуть своїм, особливим життям не лише на кераміці, а й на дереві, тканинах, килимах, прикрасах та багатьох інших предметах побуту. Марокко втілює собою увесь шарм стилю бохо, який перебував на піку популярності в кінці шістдесятих (та й досі впевнено тримає свої позиції).

Насичені марокканські мотиви – моя давня слабкість, нарівні з кельтськими переплетеннями. І де ж, як не в кераміці, можна побачити усе розмаїття орнаментів та кольорів?

  • Марокканські керамічні вази, сучасні вироби. Тут добре видно кольорове різноманіття виробів

Та почну я, вже традиційно, з коротенької «довідкової» інформації, яка допоможе повніше зрозуміти марокканське мистецтво.

За свою довгу історію Марокко був завойований, окупований, перебував під протекторатом, був провінцією і, взагалі, постійно перебував у вирі різних історичних подій. Свій слід тут залишили бербери (власне, це корінна етнічна група Північної Африки, жила тут приблизно з 8 тис. до н.е.), римляни, вандали, вестготи, візантійці, у VII ст.  відбулося ісламське завоювання, також значний вплив справили іспанці та французи.

Чому я завжди пишу про ці завоювання, так це тому, що вони завжди привносили щось нове у культуру та мистецтво країни, і Марокко – чудовий тому приклад.

Кераміку тут виготовляли ще до нашої ери – переважно посуд або предмети побуту. Усе найцікавіше (у контексті статті) відбувається після ісламського завоювання 670 року. Це справило значний вплив на усю культуру та життя Марокко, а особливо на кераміку – гончарство почало швидко та якісно розвиватись. За деякими даними, на початку XIII ст. лише у місті Фес нараховувалось 188 гончарних майстерень, де виготовляли монохромні, поліхромні, глазуровані на неглазуровані вироби.

Найвідомішими гончарними осередками по праву вважають Фес та Сафі. У різні періоди поруч з ними своє місце займали Мекнес та Марракеш.

Першим було місто Фес – одне з найстаріших міст Марокко та перший і найбільший гончарний центр (цю позицію місто зберігає і досі). Найбільшої популярності місто отримало завдяки біло-блакитній кераміці, яка прийшла сюди разом з ісламськими традиціями (а до ісламської культури вона прийшла з Китаю, про що я вже писала раніше). У свій час французи назвали її Bleu de Fez – під цим ім’ям вона згодом стала популярною у Європі.

  • Антикварна керамічна ваза, виготовлена в місті Фес. Поєднання кераміки та металу

Марокканська біло-блакитна кераміка помітно виділяється на фоні інших – у той час, коли китайські майстри (а за ними й ісламські) усе більше звертались до пишних рослинних та квіткових орнаментів, сюжетів з життя та тварин, марокканці вражали продуманою та складною геометрією. Ці орнаменти збережуться на довгі століття і стануть візиткою марокканських традиційних ремесел.

Дуже швидко до кольорової палітри додалося більше кольорів – зелений, жовтий, коричневий, фіолетовий, червоний – та з’явилось більше напрямків у стилістиці виробів. Окреме місце посіли вироби у зелено-жовтій (так-так, моїй улюбленій) кольоровій гаммі, свою нішу також зайняли вироби, повністю залиті одним кольором, поверх якого коричневою або чорною фарбою промальовували орнамент.

Кераміка Марокко зазнає значного впливу від різних культур, але зберігаю свою неповторну індивідуальність – зокрема, завдяки орнаменту.

Щодо технології, то вироби проходять два випали, а глину для кераміки використовують різну – на території Марокко можна знайти червону і жовту глину. Звісно, глазурованою кольоровою керамікою усе не обмежується – часто зустрічається неглазурована та глазурована теракотова кераміка та теракотова орнаментована кераміка. Найчастіше, теракотовим робили посуд для щоденного використання.

Ще однією родзинкою марокканської кераміки, про яку мені не терпиться розповісти, є таджин.

Таджин (або тажин) – традиційна страва з м’яса та овочів, популярна у Марокко та Тунісі. Також таджином називають спеціальний керамічний посуд для приготування цієї страви, який має високу конічну кришку.

Саму страву готують по-різному. У Марокко кладуть великі шматки м’яса та овочів, сухофрукти, мед, спеції, а в Тунісі страва більше схожа до омлету – м’ясо ріжуть дрібно, додають квасолю, нут чи картоплю, довго тушкують, а потім додають спеції та яйця, і запікають усе до хрусткої скоринки. Так чи інакше, страва в таджині готується кілька годин на малому вогні.

  • Керамічний таджин, виготовленний у місті Фес. 20 століття. Кераміка та метал (1stdibs)

Керамічні марокканські таджини бувають найрізноманітнішими – від звичайних теракотових до вишуканих орнаментованих посудин, обкованих тонким металевим мереживом. До речі, це ще одна особливість кераміки Марокко – поєднання металу та кераміки. Зокрема, заслуговують увагу керамічні вази затягнуті в металеве обрамлення, наче в мережевий корсет. Особливо дорогі вироби ще й інкрустували коштовним та напівкоштовним камінням. Сама ідея, ймовірно, також взята від ісламських майстрів.

Заслуговує на окрему увагу керамічна марокканська плитка – зелліж (Zellige), але якщо я почну про неї розповідати, то цей текст вийде ще більшим (ніж він вже є), тому залишимо це для наступної статті, а тут я залишу відео, на якому детально описаний увсесь клопіткий процес створення цієї плитки.

Автор: Тереза Троць 

Корисні сайти:

1stdibs E-Mosaik

Ceramics and Pottery Arts and Resources

Марія Мартінез

Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез

Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез

Ми продовжуємо серію заміток про традиційні кераміки різних народів – вже встигли поговорити про Китай та познайомити Вас з індіанською керамікою племені Акома, яке відноситься до культурної групи Пуебло. Тема індіанської кераміки так мене зацікавила, що я продовжую її, і сьогодні – про кераміку індіанців Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло, а також легендарну майстриню Марію Мартінез.

Марія Мартінез

Почнемо з короткої довідки:

Сан-Ільдефонсо Пуебло був створений близько 1300 н.е. і є переписною місцевістю в окрузі Санта-Фе, штат Нью-Мексико, США, і держано визнаним племенем. Пуебло самоврядне і є частиною Міської статистичної агломерації Санта-Фе, Нью-Мексико. Населення становило 524 за переписом у 2010 році, у 2012 році 1524, а за даними Міністерства внутрішніх справ до 2012 року було зареєстровано 628 членів племені. Сан Ільдефонсо Пуебло є членом Восьми Північних Пуебло.
Санта-Клара Пуебло – це поселення, є переписною місцевістю в окрузі Ріо-Арріба, Нью-Мексико, Сполучені Штати. За переписом 2000 року населення нараховувало 980 осіб. Санта-Клара Пуебло був створений близько 1550 року.

Сан-Ільдефонсо Пуебло, штат Нью-Мексико, США
Санта-Клара Пуебло, штат Нью-Мексико, США

У цих двох поселеннях індіанці створюють два види кераміки – монохромну чорну та червону. Найбільш популярною і складною у виконанні є чорна кераміка – спочатку її робили у Санта-Кларі з 1600-х років, проте технологія була втрачена. Протягом 1908 року Едгар Лі Хьюлетт, професор археології та засновник і директор Музею Нью-Мексико в Санта-Фе, знайшов зразки чорної (або її ще називають чорна-по-чорному) кераміки на археологічних розкопках. Він зацікавився цими черепками та вирішив знайти майстра, котрий зміг би відтворити технологію та зробити кілька робіт для його музею.

Susan Romero
Сучасна червона кераміка Санта-Клари. Автор: Susan Romero
Erik Fender San Ildefonso Tall Black on Black Vase
Erik Fender Extra Large Ripple Mouth Vase

Йому порадили звернутись до Марії Мартінез (нар. 1881 року) з Сан-Ільдефонсо – на той момент її вважали найвправнішою майстринею серед усіх.

Марія Мартінез
Марія Мартінез

Вона навчилась гончарити у своєї тітки (маминої сестри), потім передала свої знання родичам. Саме так і почалась їхня співпраця – за підтримки професора Хьюлетта Мартінез змогла відтворити технологію чорної кераміки і стала живою легендою серед гончарів Пуебло. Експериментуючи з глиною, методами та температурою випалу, вона разом зі своїм чоловіком Джуліаном почала нову епоху в кераміці Пуебло. Робота у сім’ї була поділена між ними – Марія робила форму виробу, покривала шлікером, затирала, контролювала випал, Джуліан – розписував роботи та допомагав з підготовкою випалу.

Джуліан та Марія Мартінез

А тепер давайте про найцікавіше – магію самого процесу.

Марія Мартінез

Усе починається з пошуку глини, яку можна знайти в околицях Сан-Ільдефонсо Пуебло. Марія Мартінез спочатку кидала на землю освячене зерно у жертву Великому Духу, і тільки потім починала набирати глину. Вона говорила, що не може просто прийти і взяти її – потрібно спитати дозволу у Великого Духу, усі індіанці так роблять, бо вірять у працю в гармонії з природою. Глини беруть рівно стільки, скільки потрібно для поточних цілей – її не заготовлюють з запасом.


Спочатку набирається суха червона глина та блакитний пісок (вулканічний попіл). Вдома майстри просіюють їх, потім рівні частини глини та піску змішуються, додається вода – тут потрібно бути дуже уважним, щоб дати не замало і не забагато води. Глину перемішують та добряче переминають, потім – залишають на кілька днів перемотаною в тканину.

Настає час робити форму – індіанці раніше не використовували гончарне коло (ними послуговуються деякі сучасні гончарі, проте більшість тримається автентичної техніки). Форма вази чи тарілки робиться вручну, як це робили наші предки тисячі років тому, до винайдення гончарного кола. Спочатку шматок глини розкатують в млинець та кладуть на спеціальну форму – випалений шматок глини, схожий на тарілку, який слугує підтримкою для дна майбутнього виробу. Глину добре до нього притискають, а краї трохи піднімають, починаючи формувати виріб. Далі шматки глини розкатують в тонкі ковбаски і починають ліпити до країв, постійно зволожуючи, загладжуючи та поступово піднімаючи стінки. Готовий виріб ще раз загладжують, щоб позбутись нерівностей чи слідів.

Марія Мартінез за роботою. Створення форми виробу


Після цього виріб має повністю висохнути. Далі на нього наносять шлікер (рідка червона глина), у 4-5 шарів. Поки шлікер не висох, беруть гладкий річковий камінь і починають акуратно терти ним по глині – це дає той блискучий ефект, який виглядає наче глазур, проте якраз глазурі індіанці не використовували взагалі.

Коли виріб повністю затертий, його починають декорувати – береться знову той самий шлікер та пензлик з юки і поверх блискучої, затертої поверхні наносяться лінії малюнку. Після випалу ці лінії будуть матовими.

Цей метод – використання шлікеру для малюнку – характерний саме для кераміки Сан-Ільдефонсо Пуебло. В Санта-Кларі Пуебло малюнок вирізається по глині, як у техніці сграфіто.

Ваза, Сан-Ільдефонсо. Автор: Марія Мартінез
Ваза, Санта-Клара. Автор: Linda Tafoya

Повністю висушені вироби готові до випалу і тут починається ціла містерія. Випал має проходити зранку, у безвітряний, погожий день. Сама піч не стаціонарна, її будують навколо виробів. Спочатку, на певному підвищені, ставляться металеві пластини та решітка, під яку складають дрова – сухий кедр – а на неї ставлять кераміку, догори дном. Вироби мають стояти на відстані один від одного, щоб не торкатись стінками. Далі вироби з усіх боків, куполом, щільно обкладаються великими шматками металу.

Залишають невеликі отвори для вентиляції, які в процесі випалу то відкривають, то закривають. Далі, поверх металевих пластин, викладають висушені шматки коров’ячого гною. Їх розташовують таким чином, щоб вони не торкались виробів. Вся суть в тому, щоб глиняні вироби були в гарячій печі і в жодному разі не контактували з прямим полум’ям чи висушеним гноєм.

Піч готова і кедрові дрова підпалюють – починається випал, на даному етапі основна ціль – досягти певної температури. Оскільки раніше в індіанців не було відповідних приладів для вимірювання такої високої температури, то вони на око визначали, коли випал треба завершувати. На початку 1920-х років, майстри думали, що випалюють кераміку на температурі приблизно 800 градусів за Фаренгейтом, проте дослідники виявили, що реальна температура куди більша – 1200-1400 градусів за Фаренгейтом.


Коли температура досягнута, потрібно потушити вогонь – якщо на цьому етапі він продовжить горіти, то кераміка набуде червоно-коричневого кольору. Щоб вогонь потух, гарячу піч зверху повністю засипають сухим кінським гноєм – тоді всередині пічки різко знижується рівень кисню, що, власне, і надає кераміці чорного кольору. Цей процес займає близько трьох годин постійної роботи біля печі.

Далі піч залишають майже на добу, щоб вона охолонула. На наступний день її починають акуратно розбирати – згрібають гній, підіймають металеві пластини та нарешті дістають готову кераміку.

Марія Мартінез дістає готові вироби з саморобної печі


Увесь процес виробництва по такій автентичній технології займає до кількох місяців – без жодної гарантії на успішний результат. На багатьох етапах – особливо під час випалу – є ризики зіпсувати, проґавити, недо/перепалити і т.д. Багато з цих робіт знаходяться у приватних колекціях або музеях – особливо роботи Марії Мартінез.

Кераміка Санта-Клари та Сан-Ільдефонсо

Подивитись та придбати сучасні вироби у цьому стилі можна на сайтах  Andrea Fisher Fine Pottery, ShumakolowaCulturalPatinaCameron Trading Post. 

У статті використані кадри з документального фільму Maria Martinez: Indian Pottery of San Ildefonso (Documentary, 1972, VHS)

Автор тексту : Тереза Троць

Acoma pottery

Кераміка племені Акома

Acoma potteryАкома – індіанське плем’я, яке відноситься до культурної групи пуебло. Живуть на території однойменного поселення, в штаті Нью-Мексико, США.
Саме поселення Акома знаходиться на високому схилі, через що його часто називають Небесним Містом (Sky Sity). З 1150 р. Акома Пуебло завоював репутацію найстарішої постійно заселеної громади в Північній Америці. Станом на 2005 рік плем’я нараховує 4819 членів.

 

Continue reading “Кераміка племені Акома”

Порцеляна

Легенда криваво-червоної порцеляни

Це переклад чудової статті про червону підполив’яну кераміку Jihong “Легенда криваво червоної порцеляни”, опублікованої на ресурсі China Culture

Continue reading “Легенда криваво-червоної порцеляни”

Кераміка династії Юань та династії Мін

Династію Юань (1271-1368 рр) куратори China Online Museum називають «перехідним періодом у розвитку китайської порцеляни». Справді, кераміка того часу зберегла в собі багато від кераміки династії Сун, проте одразу помітно якого розвитку набула підполив’яна біло-блакитна порцеляна. Китайці вже мали досвід роботи з кобальтом, ще з часів династії Тан, але широке поширення  він отримав кілька століть по тому. Кераміка династії Юань характерна не лише блакитним, але й червоним кольором, рідше зустрічається зелений.

Continue reading “Кераміка династії Юань та династії Мін”

Кераміка династії Сун

Кераміка династії Сун

Кераміку періоду династії Сун (960-1279 рр) називають однією з найбільш знакових для Китаю. На той час Китай вже міг похизуватись значними здобутками у виготовленні кераміки, проте саме в цей період майстри структурували увесь попередній досвід. Як розповідає Джесіка Чанг (спеціаліст з китайської кераміки та предметів мистецтва у Christie’s), існували цілі словники печей, глазурей та форм – “Якщо вид глазурі не відповідав формі, значить виробу не робили”.

Виріб з майстерні Ru, династія Сун (1127-1279 рр.) (Photos from WeChat MP: ArtAsia艺术亚洲) 

 

Кераміка династії Сун досить мінімалістична, стриманіша в кольорах, ніж кераміка династії Тан (про яку ми вже писали тут), проте більш довершена у формі та стилі. Майстри частіше експериментували з глазур’ю, добиваючись неповторних кольорів та градацій, самому малюнку приділялось менше уваги. Багато експертів відзначають високу якість та міцність цієї кераміки, вона стала основою для розвитку славнозвісної китайської біло-блакитної порцеляни.

Ваза, династія Сун (1127-1279 рр.) (Photos from WeChat MP: ArtAsia艺术亚洲)

Особливо цінуються роботи зроблені в майстернях (або “печах”)  Ru, Guan, Ge, Ding та Jun – п’яти основних та найвідоміших осередках виробництва кераміки у Китаї на той період. Найбільш цінною і рідкісною вважають кераміку з майстерні Ru – деякі вироби оцінюють в кілька мільйонів доларів.

Рідкісна чайна піала, династія Сун (1127-1279 рр.) Діаметр 12,2 см. Оцінюється в 1,500,000$ – 2,500,000$ (CHRISTIE’S)

Маленькою особливістю цієї кераміки є авторські знаки – деякі з робіт династії Сун (а також багато робіт з династії Дінь) мають авторські марки, проте іноді такими знаками є не зумисні відбитки пальців майстра. Як відзначає Дж. Чанг, сучасні копії та підробки позбавленні таких унікальних деталей.

У статті використані матеріали з:

Collecting Guide: Song ceramics

Song Dynasty Ceramics

Song Dynasty Ceramics 

процес виготовлення

Процес виготовлення (відео)

В 10 хвилин ми вмістили 2 місяці натхненної праці, щоб показати Вам усю красу косівської кераміки від початку і до кінця. Процес виготовлення захоплює з перших хвилин, тому зупиніться на пару хвилин та сповна насолодіться цією містерією!  Continue reading “Процес виготовлення (відео)”

Квіти

Квіти бувають різні

Квіти бувають різні

Пам’ятаю, як багато років тому робили оті горщики для наших друзів. І ще й самі ними тішились, бо вийшли вони чудові – і колір, і малюнок, і форма.

Ми тоді подумали: “Треба і собі такі зробити!”. Пройшло купа часу, аж ось друзі показали ці фото. І ми зі сміхом згадали про ті горщики – їхні неймовірні дівчатка вже такі дорослі, та й пройшло вже стільки часу – а ми ще й досі не зробили собі таких горщиків!

Дякуємо нашим друзям, родині Чаплинських, за неймовірні фото та заряд позитиву!

Блуд

Блуд

Блуд

Блуд – карпатський міфічний лісовий дух, який зводив з дороги необережних мандрівників і заводив їх у непрохідні нетрі.

 

Гуцули кажуть: “Блуд ймив”, що означає заблукати. Блуд міг перекидатися совою, котом, собакою, копицею сіна, навіть світлом. Іноді набував образу дівчини і заманював хлопців до яру. Врятуватись від Блуда можна молитвою, або дочекавшись третіх півнів, тобто світанку.

Блуд не є однозначно злим чи добрим духом – якщо пообіцяти йому гроші, хліб з сиром або кашу, Блуд міг довести заблукалого до самого його дому, іноді допомагав чесним і добрим людям, які шанували природу.

 

Живі традиції України

Живі традиції України

Живі традиції України

Мистецька акція “Живі традиції України” – це ще один крок до популяризації українських традицій у світі.

Ми отримали чудову можливість презентувати наші роботи в неймовірній Греції, з її багатою та давньою культурою.Організаторами виставки виступили Посольство України в Грецькій Республіці, Благодійний Фонд «Києво-Печерська Лавра», Петриківська районна рада та Петриківська районна державна адміністрація, а також завдяки підтримці Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Для нас, як для митців, важливо показати, що традиція виготовлення Гуцульської кераміки збереглась та розвивається на автентичних теренах. У технології виготовлення Гуцульської кераміки багато правил та ще більше винятків, вона нелегка та унікальна, але вона не може залишити байдужим. Тому дуже важливо донести до глядача всю суть цього ремесла, адже через кожну роботу до нього говорять цілі покоління гуцулів.

IMG_9399

В рамках виставки були проведені майстер-класи по розпису глиняних плиток. Гості могли малювати все, що їм тільки заманеться, і дивлячись на результати їхньої роботи, ми все не могли надивуватися з якими різними та цікавими людьми ми працювали. Малюнки розповідали про характер кожного художника, і це не могло не захоплювати.

Протягом вечора ми розповідали про історію та культуру Гуцульщини, розповідали про наше ремесло, адже гончарство є одним з найдавніших та найцікавіших ремесел не тільки в Україні, але й у цілому світі. Як і будь-який інший вид мистецтва, кераміка є надзвичайно різноманітною – практично кожна стародавня культура , кожна країна має власну, самобутню кераміку, в якій відображенно ідеї та традиції народу.

Говорити про історію кераміки можна багато і довго. Але зараз хотілося б поговорити про гончарство, а точніше про гончарство Карпат, у його найцікавішому аспекті. Гуцульська кераміка є настільки ж унікальною та самобутньою, як і люди, що її створили. Таку складну технологію виготовлення для такої невеликої етнічної групи можна назвати не інакше, як культурним феноменом.

Гончарство Гуцульщини зародилося на кінці ХVIII – початку ХІХ століття. Центрами цього мистецтва були Косів, Пістинь та Коломия, адже околиці цим міст багаті на глину. Особливого розголосу кераміка набула в період творчості Олекси Бахматюка – його вироби експонували на багатьох міжнародних виставках, його роботи високо оцінив цісар Франц-Йосиф І. Його роботи відображали життя гуцулів, їхні уявлення про світ, нерідко можна зустріти зображення міфічних карпатських тварин та багато релігійних сцен. Серед відомих митців, які розвивали гуцульську кераміку також варто виділити Івана Баранюка, вчителя О.Бахматюка, та Петра Кошака, які є одними з найвідоміших постатей в історії цього мистецтва.

Традиційні кольори, що відповідають природі Карпат, символічні орнаменти та сцени з життя гуцулів, вирізання малюнку на глині та два випали, які проходить кожен виріб – усе це невід’ємні елементи створення косівської кераміки. Ця кераміка надзвичайно точно відповідає гуцулам – вона природна, натуральна, наче частина Карпатських гір, і разом з тим вона повна символіки, адже гуцули є віруючими людьми, і в їхній вірі гармонійно поєднується християнство та язичництво, любов до Бога та природи.IMG_8242

Коли нас питають, чому в цій кераміці так багато зеленого кольору, або що традиційно малювали гуцули, відповідь лише одна – гуцули зображали світ таким, яким вони його бачили. Бо виходячи на подвір’я зранку кожен гуцул бачив мальовничу природу, зелені ліси і трави, яскраве сонце, землю та чисті річки. Гуцули малювали сцени з свого життя, вони мовчки розповідали про свої традиції та культуру.

Гончарство на Гуцульщині, хоч і не розвивалось так довго, як в багатьох інших народів, а все ж встигло обрости міфами та легендами.

Гончар здавна вважався ледь не чаклуном, адже він приборкував цілих три стихії – землю, вогонь і воду. Хочу привести уривок з книги “Українська міфологія”, Валерія Войтовича. Ось що автор пише про гончарів: “Гончар – ремісник, якому приписувався зв’язок з пеклом, нечистою силою, потойбічним світом. У гончарів іноді крали посуд і били його, щоб викликати дощ або щоб дівчата швидше виходили заміж, а не сиділи “на горшках”. Про багатого гончаря казали, що “він щось знає” і на нього працює чорт. Стороннім або дітям не дозволялося сідати за гончарний круг. Якщо робота не ладилася, це приписували нечистій силі. В кінці дня майстер хрестив круг або залишав на крузі шмат глини і малював на ньому хрест, щоб нечиста сила не крутила його вночі”.IMG_8245

Про гончарів ходило багато чуток і легенд, в основному через їхню таємничість. Тому й вважали, що гончарі знаються з нечистою силою. Потрапити в учні до гончаря було і важко, і дорого. І жоден гончар не розповідав своєму учневі усього – учитель показував лише ази, а маленькі хитрощі учень вивчав сам під час практики. Зокрема відомо, що одна з найвідоміших та найвидатніших постатей гуцульського гончарства, майстер Олекса Бахматюк, ніколи нікому не розповідав про свою роботу. На всі питання про кераміку та його вироби, він лаконічно відповідав “Бог мені це дав”, маючи на увазі свій талант.

На Гуцульщині гончарями ставали переважно чоловіки, адже глина капризна та примхлива, наче жінка, вона вимагає повної віддачі та поваги, і хто ж, як не чоловік, може її приборкати? Гончарі часто кажуть, що скільки б часу вони не працювали з глиною – один рік чи десять – а все ж, постійно чогось вчаться, дізнаються щось нове, бо глина ніколи не розповідає усього одразу – потрібно багато часу і терпіння, щоб осмислити ази цього ремесла.

IMG_8243

Говорячи про сучасне гончарство, варто зазначити, що зараз залишилося дуже мало майстрів, які продовжують цю культурну традицію. У своїй майстерні ми не лише створюємо традиційні речі, але й намагаємося переосмислити ці культурні цінності, привнести щось нове. Гуцульська кераміка заслуговує на життя, вона повинна, як і будь-яке мистецтво, розвиватися і йти далі. Саме тому ми створюємо нові форми, змінюємо та доповнюємо малюнок, постійно експериментуємо – ми хочемо доповнити косівську кераміку, приспособити її до сучасного світу, разом з тим зберігши усі її традиції та самобутність.
Автор: Tereza Trots
Фото: Денис Гамзинов