Мінімалізм в контексті повільного життя

З першого погляду нас важко запідозрити в мінімалізмі. Та й з другого теж 🙂

Мінімалізм набирає усе більшої популярності, особливо серед молоді, а разом з тим – обростає стереотипами і неправильними трактуваннями.

«Мінімалізм – це активна маніфестація того, що важливе, і викидання усього, що зайве»

Коли їдеш на високій швидкості, пейзаж за вікном розмивається, дерева зливаються в одну зелену пляму. Проте варто лише трохи сповільнитись – і починаєш чітко бачити пейзаж, розрізняти деталі. Так і в житті, варто сповільнити рух, і одразу помічаєш усе, що оточує тебе – місто, людей, предмети, події.

Мінімалізм та повільне життя існують, по суті, окремо, проте неодмінно мають в собі щось спільне, переплітаються в деталях.  Коли викидаєш з життя усе зайве – непотрібні речі, справи, контакти, обов’язки – розумієш, скільки простору є навколо. Коли сповільнюєшся – бачиш, скільки зайвого є в житті, в кожному дні, і природно спрощуєш рутину.

Мінімалізм, в першу чергу – про те, щоб володіти лише тими речами, які вам необхідні та подобаються. Якщо вам подобається ваза, привезена з відпустки, і ви кожного разу тішитесь, дивлячись на неї – повірте, ця річ на своєму місці. Та якщо ця ваза вас нервує, не подобається, викликає неприємні спогади – може пора позбутись її?

Мінімалізм, взагалі, не стільки про фізичні речі, скільки про спосіб мислення та стиль життя –  саме в цьому має дещо спільне з повільним життям. 

Я в мінімалізмі найбільше люблю «наступний рівень» – моральний, робочий, ментальний. Позбутись неприємних  думок та справ, займатись лише однією справою за раз, визначити свої пріоритети та відкинути усе зайве – ох, як полегшує життя. Скинути з себе всю купу неважливих справ – це як вперше одягти легеньку курточку замість набридлого, важкого пуховика – і зрозуміти, що весь цей час навколо було тепло, і пуховик був ні до чого. 

Коли сповільнюєш темп свої буднів, так чи інакше приходиш до тих самих висновків. Ми поспішаємо закінчити проекти, викреслити черговий пункт з плану день, і рідко звертаємо увагу – чи настільки важливі чи потрібні ці пункти? 

Мінімалізм – він не про білі стіни та чорні однакові футболки. Як далеко заходити на шляху мінімалізму – це вибір особистий. Я щиро захоплююсь людьми, які володіють лише п’ятдесятьма речами, котрі вміщаються в наплічник – так само я знаю, що мені це точно не принесло б задоволення. Проте, саме ідеї мінімалізму сформували в мене якісне розуміння повільного життя, і зараз я намагаюсь поєднувати обидві концепції в тій мірі, яка підходить саме мені. 

В контексті повільного життя ми – свідомо чи ні – використовуємо принципи мінімалізму. Погодьтесь, це неймовірно круто – приходити додому, де навколо тебе лише ті речі, які ти любиш та цінуєш. Може я ніколи й не використаю маленького свічника з яшми – та я завжди усміхаюсь, коли бачу його на своєму робочому столі.

Так само прекрасно прокидатися зранку і знати точно, що потрібно сьогодні зробити, а головне – знати, що це дійсно потрібно, корисно і цілі на день відповідають твоїм пріоритетам. 

Що для вас мінімалізм? Як ви його розумієте, що особливого знайшли в ньому для себе? 

Поділитись з друзями:
чому, блог, кераміка, ручна робота, кераміка ручної роботи, троць, косівська кераміка, гуцульська кераміка, кераміка троць, kosiv ceramics, sgraffito, ceramics, косівська кераміка купити, кераміка купити, плитка керамічна, плитка ручної роботи

Чому ми робимо те, що робимо?

чому, блог, кераміка, ручна робота, кераміка ручної роботи, троць, косівська кераміка, гуцульська кераміка, кераміка троць, kosiv ceramics, sgraffito, ceramics, косівська кераміка купити, кераміка купити, плитка керамічна, плитка ручної роботи
Чому ми робимо те, що робимо?

– А чому ви почали займатися керамікою? – спитала якось наша коліжанка.

Питання, насправді, дуже правильне. Вона не спитала – як давно ви цим займаєтесь? Чи вигідно цим займатись? Як ви до цього прийшли? Ні, вона поставила набагато важливіше питання – чому?

Зрозуміти власне «чому» – це, мабуть, найкраще, що можемо зробити для себе. Чому ми робимо те, що робимо? Чому ми любимо те, що робимо?

Саймон Сінек розвинув цілу філософію навколо цього питання «чому» і тепер, разом зі своєю командою, допомагає людям знайти своє призначення, велику ціль, або, простіше кажучи – дати відповідь на питання «Чому?».

Наше сімейне «чому?» не таке вже й ориґінальне чи унікальне, воно знайоме багатьом творчим людям (я щиро вірю, що всі ми творчі – просто не всі у це віримо).

Ми займаємось керамікою, бо заворожені нею.

чому, блог, кераміка, ручна робота, кераміка ручної роботи, троць, косівська кераміка, гуцульська кераміка, кераміка троць, kosiv ceramics, sgraffito, ceramics, косівська кераміка купити, кераміка купити, плитка керамічна, плитка ручної роботи
Фото: Тереза Троць

Іноді процес  неймовірно виснажує, іноді робота над одним виробом затягується, іноді немає настрою чи натхнення підходити до майстерні – всі ми живі люди. Але ніщо і ніколи не зрівняється з тими моментами, коли ми поринаємо у роботу. Коли забуваємо про час і світ навколо,  коли розчиняємось у роботі і перестаємо існувати як особистості – стаємо частинкою чогось більшого, древнього.

Ніч, коли вистигає піч з керамікою  і ми ще не знаємо – вийшло, не вийшло – ця ніч важка, подекуди безсонна, а ранок повний хвилювання. І так вже – більше двадцяти років, кожного разу, без вийнятку, але ніхто з нас не проміняє цю ніч ні нащо інше.

Як і тисячі гончарів до нас, ми розчиняємось у процесі – як крупинки солі у воді. Чому ми робимо те, що робимо? Бо тільки там ми можемо виразити все, у що віримо, втілити нашу естетику в чомусь матеріальному, довговічному, унікальному.

Мабуть, тому ми ніколи не допускали думки про те, щоб розширюватись, наймати людей, робити виробництво, бо – хіба можна втратити ось цей унікальний досвід? Хіба можна розпорошитись, втратити свій голос, коли знаєш, як це – відчувати глину в руках, знати, що ось ця ваза – вона одна єдина, і більше ти такої не зробиш?

У кожного своя відповідь, у якій зібраний весь досвід, переконання, цінності та мрії, навіть якщо це лише кілька слів. Знати своє «чому?» – це мати дороговказ, маяк, який не дасть збитися зі шляху.

То яка Ваша відповідь? Діліться думкою, ми обов’язково відповімо на кожен коментар!

 

Раджу по темі:

Книга “Почни з чому” Саймона Сінека

Лекція Start with why – how great leaders inspire action | Simon Sinek | TEDxPugetSound (є українські субтитри)

Наша остання стаття про Slow Living (Повільне життя)

 

Для Вас писала: Тереза Троць
Поділитись з друзями:
кераміка, ручна робота, кераміка ручної роботи, троць, косівська кераміка, гуцульська кераміка, кераміка троць, kosiv ceramics, sgraffito, ceramics

Літні смаколики

Готувати влітку особливо приємно хоча б тому, що можна просто помити-порізати овочі – і обід готовий. Іноді навіть і не хочеться чогось іншого, крім швиденько нарізаного салату та соковитих фруктів з медом.


Літо – час ягід (полуниць) з кулешею. Перетовкти вручну ягоди, перетворюючи їх в неймовірно запашне пюре, додати сметани та меду (і спробувати не з’їсти цю смакоту одразу), швиденько зварити кулешу, і подати на стіл, поки не вистигла, змішуючи з ягідним пюре. Це – цілий ритуал, без якого літо не літо.

Потім плавно приходить час стручкової квасолі – в Карпатах її по-різному називають, у нас кажуть «лопатки’» з наголосом на останньому складі. Їх подають до столу вареними, зі сметаною та часником, і запах цієї страви збирає родину до столу без усякого нагадування.

Потім – кукурудза. Це, мабуть, кожному знайоме – нетерпіння, поки звариться ціла кукурудза, яку потім дбайливо посипатимеш сіллю, перед тим, як надкусити. Кукурудза – це смак дитинства, коли літо було часом захопливих пригод і сміливих мрій.

І постійно – суниці, афини (чорниці), смородина, свіжі помідори (найкраще, коли домашні, запашні), огірки, шпинат та рукола, молода картопля з кропом, гриби (ох, ці гриби!), свіжий мед, персики та абрикоси, горох… Свіжий горох – зварити його в підсоленій воді, а потім на хвилинку кинути на сковорідку зі шматочком масла, і нічого більше не треба для щастя.

Літо – час чистого гастрономічного задоволення. Час експериментів на кухні, пікніків з друзями, соковитого шашлику, холодного лимонаду. Час, коли в холодильнику обов’язково має бути лід, коли найпростіші страви – найсмачніші, коли шукаєш справжнє, домашнє морозиво або робиш його вдома.

Бажаємо Вам насолодитись цим літом сповна.

Текст та фото: Тереза Троць

Поділитись з друзями:
slow living, кераміка, ручна робота, кераміка ручної роботи, троць, косівська кераміка, гуцульська кераміка, кераміка троць, kosiv ceramics, sgraffito, ceramics

Slow living – про мистецтво повільного життя

Slow living – дослівно перекладається як «повільне життя» і вже цим інтригує, правда? У час, коли темп наших буднів невпинно прискорюється, концепція осмисленості та повільного життя набуває нового сенсу.

slow living

У 1989 році на Іспанській площі у Римі відкрили McDonald’s, що вельми обурило Карла Петріні – засновника руху slow food, з якого усе й почалось. Він протестував проти фастфудів, аргументуючи це тим, що швидке харчування не тільки шкідливе для здоров’я, але й вбиває саму культуру трапези. Рух slow food з того часу набув популярності, зараз його мета – створення якісних ресторанів, культивування традиційної кухні та здорового харчування, підтримка сільського господарства. На офіційному сайті можна знайти багато цікавого – зокрема мене потішив Маніфест Slow Food.

З часом slow food переріс у цілу філософію і став частиною масштабного руху slow living. Основна його ідея – як можна зрозуміти з назви – у тому, щоб не поспішати. Повільно, осмислено проживати цей момент, тут і зараз, відчувати його кожною клітинкою тіла, бачити усі деталі. Це не медитація (хоча має дещо спільне), не рух до просвітлення – це про те, щоб зловити свій розмірений темп і осмислювати те, що відбувається. Slow living також має дещо спільне з мінімалізмом – ти маєш основну концепцію, ідею, але правила визначаєш сам. Карл Оноре, один з найвідоміших адептів цього руху, запевняє – slow living не означає робити усе повільно, це означає знайти правильний ритм і робити усе якісно. 

slow living

Культура повільного життя має багато відгалужень – повільне мистецтво, повільне читання, повільна освіта, повільні подорожі, повільне садівництво і так далі. Тобто для одних це неспішні прогулянки, без навушників і телефону, без дзвінків і фотографій – ідея в тому, щоб прогулятись парком, спостерігаючи за тим, що навколо, і можливо – за тим, що всередині тебе.

Для інших – ранкові чи вечірні ритуали. Це може бути всього півгодини чи година, яку ти присвятиш собі, своєму тілу та здоров’ю, своїм маленьким захцянкам. Чи година, яку ти витратиш на уважне читання того, що тобі подобається – а не того, що потрібно прочитати до понеділка. Це може бути навіть прибирання раз на тиждень – коли кожна річ повертається на своє місце, викидається усе зайве, а дім наповнюється свіжим повітрям. У мене є знайомі, для яких slow living полягає в тому, щоб приємно та якісно провести час з рідними чи друзями, не відволікаючись ні на що інше.

Якщо занурюватись глибше – slow living плавно почне розповсюджуватись на всі сфери життя, від роботи до стосунків з близькими. З маленьких кроків може початися велика подорож до своїх бажань, до того темпу життя, який підходить саме тобі.

Для мене повільне життя почалось все-таки з трапези. Це теж свого роду ритуал – сервірувати стіл, викласти страви в потрібному порядку (привіт перфекціоністам), поставити красиві келихи (навіть якщо питиму тільки воду), розділити трапезу з близькими людьми. Протягом років ми зберегли традицію збиратись за стіл усією сім’єю – навіть якщо доводиться посунути власний графік на день. Slow food – це їсти повільно, неспішно смакуючи кожен шматочок, ділитись новинами та ідеями, говорити про щось приємне та цікаве, вибудовувати власні традиції.  Slow food – це про культуру харчування та якість продуктів, тобто – ніякого фастфуду та напівфабрикатів, адже страви зі свіжих та якісних продуктів не тільки смачніші, але й корисніші для здоров’я.

slow living

Моє універсальне правило: менше соцмереж. Хоча ця культура завойовує позиції в digital (існує повільне програмування, повільний дизайн та повільний маркетинг, наприклад), гортати стрічку Фейсбуку кілька годин підряд це не slow living, це прокрастинація  🙂 

Прикладів того, як перенести концепцію slow living на повсякденне життя дуже багато. Це гнучка, але дуже корисна ідея – slow living допомагає сконцентруватись на тому що навколо та всередині тебе, відновити енергію та баланс, заспокоїтись, знайти власний темп. Потрібен час, щоб зрозуміти, що таке slow living для тебе, виробити власні правила – або вирішити, що ніяких правил не потрібно.

Почитати:

Карл Оноре «In Praise of Slowness: Challenging the Cult of Speed»

Офіційний сайт Slow Food

Slow Movement– така собі Вікіпедія по філософії руху

Fish – чудовий український журнал. Як зазначається на сайті, має дві складові “FISH EYE: повільне медіа з широким кутом огляду (wide-angle slow media) і FISH Magazine: незалежне видання про сучасну культуру”

Kinfolk – історія цього журналу дуже класна, як його філософія. На офіційному сайті можна знайти багато цікавого.

Стаття Юлії Копиткової про Slow Living

Подивитись:

The Slow Revolution – дискусія-лекція від Carl Honoré, Gervais Williams, Deepa Patel та Kate Fletcher

Kimi Werner “When you feel the need to speed up, slow down” TEDxMaui

Наше відео про процес створення кераміки – воно медитативно-релаксаційне 

Текст та фото: Тереза Троць

Поділитись з друзями:
тарелі, кераміка, ручна робота, кераміка ручної роботи, троць, косівська кераміка, гуцульська кераміка, кераміка троць, kosiv ceramics, sgraffito, ceramics

Кажуть, для манії величі достатньо однієї манії

Кажуть, для манії величі достатньо однієї манії  Ми зробили дві великі ексклюзивні речі – і на даний момент це найбільші тарелі на стіну, які ми коли-небудь робили! Величина керамічного виробу прямо пропорційна майстерності гончара – ми до останнього переживали про ці вироби.

Спочатку розповімо та покажемо одну з них, діаметром 56 см.

Але почнемо з самого початку! Серед наших постійних клієнтів є одна класна пані, яка завжди вміє підняти нам настрій та зарядити позитивом, а ще – в неї є кілька прекрасних коней. Час від часу вона викладає їх фото і ми завжди з захватом розглядаємо цих сильних та граційних красенів.

Одне фото так сподобалось Терезі, що вона зробила декілька ескізів – і коли прийшов час обирати, що ж намалювати на цій тарілці, ідея з’явилась дуже швидко. Кінь прекрасно вписався на тарілку, серед гуцульського орнаменту та потрійного скандинавського переплетення, символізуючи собою рух до свободи.

Робоча назва тарілки – “З Веселих Туманів” 

Зйомка та монтаж: Тереза Троць

Музика: Global Genius “Burnt End Bonanza”

 

 

А ось і друга таріль – цього разу прямокутна! 

Її розмір 53.5 см на 41.5 см – справжня керамічна картина! Детально намальований гуцульський інтер’єр гарно доповняє затишний домашній сюжет. За столом зібралась уся сім’я, у печі гріється страва в казанку, а кіт спостерігає за усім з найтеплішого місця. За ґаздою видно пишний креденс, а на передньому плані красується куделя ґаздині – усе це можете роздивитись на відео!

Зйомка та монтаж: Тереза Троць
Музика: Jayme Stone «Elzic’s Farewell»

 

Поділитись з друзями:
Кераміка Марокко

Кераміка Марокко – царство геометрії та кольору

Мистецтво та ремесла Марокко не можуть залишити байдужим. Динамічні, яскраві, складні орнаменти живуть своїм, особливим життям не лише на кераміці, а й на дереві, тканинах, килимах, прикрасах та багатьох інших предметах побуту. Марокко втілює собою увесь шарм стилю бохо, який перебував на піку популярності в кінці шістдесятих (та й досі впевнено тримає свої позиції).

Насичені марокканські мотиви – моя давня слабкість, нарівні з кельтськими переплетеннями. І де ж, як не в кераміці, можна побачити усе розмаїття орнаментів та кольорів?

Та почну я, вже традиційно, з коротенької «довідкової» інформації, яка допоможе повніше зрозуміти марокканське мистецтво.

За свою довгу історію Марокко був завойований, окупований, перебував під протекторатом, був провінцією і, взагалі, постійно перебував у вирі різних історичних подій. Свій слід тут залишили бербери (власне, це корінна етнічна група Північної Африки, жила тут приблизно з 8 тис. до н.е.), римляни, вандали, вестготи, візантійці, у VII ст.  відбулося ісламське завоювання, також значний вплив справили іспанці та французи.

Чому я завжди пишу про ці завоювання, так це тому, що вони завжди привносили щось нове у культуру та мистецтво країни, і Марокко – чудовий тому приклад.

Кераміку тут виготовляли ще до нашої ери – переважно посуд або предмети побуту. Усе найцікавіше (у контексті статті) відбувається після ісламського завоювання 670 року. Це справило значний вплив на усю культуру та життя Марокко, а особливо на кераміку – гончарство почало швидко та якісно розвиватись. За деякими даними, на початку XIII ст. лише у місті Фес нараховувалось 188 гончарних майстерень, де виготовляли монохромні, поліхромні, глазуровані на неглазуровані вироби.

Найвідомішими гончарними осередками по праву вважають Фес та Сафі. У різні періоди поруч з ними своє місце займали Мекнес та Марракеш.

Першим було місто Фес – одне з найстаріших міст Марокко та перший і найбільший гончарний центр (цю позицію місто зберігає і досі). Найбільшої популярності місто отримало завдяки біло-блакитній кераміці, яка прийшла сюди разом з ісламськими традиціями (а до ісламської культури вона прийшла з Китаю, про що я вже писала раніше). У свій час французи назвали її Bleu de Fez – під цим ім’ям вона згодом стала популярною у Європі.

Марокканська біло-блакитна кераміка помітно виділяється на фоні інших – у той час, коли китайські майстри (а за ними й ісламські) усе більше звертались до пишних рослинних та квіткових орнаментів, сюжетів з життя та тварин, марокканці вражали продуманою та складною геометрією. Ці орнаменти збережуться на довгі століття і стануть візиткою марокканських традиційних ремесел.

Дуже швидко до кольорової палітри додалося більше кольорів – зелений, жовтий, коричневий, фіолетовий, червоний – та з’явилось більше напрямків у стилістиці виробів. Окреме місце посіли вироби у зелено-жовтій (так-так, моїй улюбленій) кольоровій гаммі, свою нішу також зайняли вироби, повністю залиті одним кольором, поверх якого коричневою або чорною фарбою промальовували орнамент.

Кераміка Марокко зазнає значного впливу від різних культур, але зберігає свою неповторну індивідуальність – зокрема, завдяки орнаменту.

Щодо технології, то вироби проходять два випали, а глину для кераміки використовують різну – на території Марокко можна знайти червону і жовту глину. Звісно, глазурованою кольоровою керамікою усе не обмежується – часто зустрічається неглазурована та глазурована теракотова кераміка та теракотова орнаментована кераміка. Найчастіше, теракотовим робили посуд для щоденного використання.

Ще однією родзинкою марокканської кераміки, про яку мені не терпиться розповісти, є таджин.

Таджин (або тажин) – традиційна страва з м’яса та овочів, популярна у Марокко та Тунісі. Також таджином називають спеціальний керамічний посуд для приготування цієї страви, який має високу конічну кришку.

Саму страву готують по-різному. У Марокко кладуть великі шматки м’яса та овочів, сухофрукти, мед, спеції, а в Тунісі страва більше схожа до омлету – м’ясо ріжуть дрібно, додають квасолю, нут чи картоплю, довго тушкують, а потім додають спеції та яйця, і запікають усе до хрусткої скоринки. Так чи інакше, страва в таджині готується кілька годин на малому вогні.

Керамічні марокканські таджини бувають найрізноманітнішими – від звичайних теракотових до вишуканих орнаментованих посудин, обкованих тонким металевим мереживом. До речі, це ще одна особливість кераміки Марокко – поєднання металу та кераміки. Зокрема, заслуговують увагу керамічні вази затягнуті в металеве обрамлення, наче в мережевий корсет. Особливо дорогі вироби ще й інкрустували коштовним та напівкоштовним камінням. Сама ідея, ймовірно, також взята від ісламських майстрів.

Заслуговує на окрему увагу керамічна марокканська плитка – зелліж (Zellige), але якщо я почну про неї розповідати, то цей текст вийде ще більшим (ніж він вже є), тому залишимо це для наступної статті, а тут я залишу відео, на якому детально описаний увсесь клопіткий процес створення цієї плитки.

Автор: Тереза Троць 

Корисні сайти:

1stdibs E-Mosaik

Ceramics and Pottery Arts and Resources

Поділитись з друзями:
кераміка

Турецька кераміка – Ізник, Кютаг’я, Чанаккале

Продовжуючи тему різних стилів та технологій у кераміці, сьогодні хочеться поговорити про турецьку кераміку ХVI-XIX століть. Зробимо такий собі  стрибк у просторі і часі від індіанських гончарів минулого століття до кераміки Османської імперії.
Continue reading “Турецька кераміка – Ізник, Кютаг’я, Чанаккале”
Поділитись з друзями:
Марія Мартінез

Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез

Ми продовжуємо серію заміток про традиційні кераміки різних народів – вже встигли поговорити про Китай та познайомити Вас з індіанською керамікою племені Акома, яке відноситься до культурної групи Пуебло. Тема індіанської кераміки так мене зацікавила, що я продовжую її, і сьогодні – про кераміку індіанців Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло, а також легендарну майстриню Марію Мартінез.

Continue reading “Індіанська кераміка Сан-Ільдефонсо та Санта-Клари Пуебло. Марія Мартінез”

Поділитись з друзями:
Acoma pottery

Кераміка племені Акома

Акома – індіанське плем’я, яке відноситься до культурної групи пуебло. Живуть на території однойменного поселення, в штаті Нью-Мексико, США.
Саме поселення Акома знаходиться на високому схилі, через що його часто називають Небесним Містом (Sky Sity). З 1150 р. Акома Пуебло завоював репутацію найстарішої постійно заселеної громади в Північній Америці. Станом на 2005 рік плем’я нараховує 4819 членів.
Continue reading “Кераміка племені Акома”
Поділитись з друзями:
Порцеляна

Легенда криваво-червоної порцеляни

Це переклад чудової статті про червону підполив’яну кераміку Jihong “Легенда криваво червоної порцеляни”, опублікованої на ресурсі China Culture

Continue reading “Легенда криваво-червоної порцеляни”

Поділитись з друзями: