Турецька кераміка – Ізник, Кютаг’я, Чанаккале

Продовжуючи тему різних стилів та технологій у кераміці, сьогодні хочеться поговорити про турецьку кераміку ХVI-XIX століть. Зробимо такий собі  стрибк у просторі і часі від індіанських гончарів минулого століття до кераміки Османської імперії.

Звісно, в одній статті охопити усе її різноманіття неможливо, тому я обрала три найцікавіші міста-осередки, де з ХІІІ століття і до наших днів створюють кераміку. У певний період там виготовляли кераміку, яка мала у собі багато від мого улюбленого сграфіто – я додала побільше фото, щоб Ви могли порівняти. 

З середини XV століття найвідомішим центром виробництва кераміки в Османській імперії було місто Ізник. Саме тут до кінця XVII століття виготовляли біло-блакитні тарілки та вази – ісламські аналоги китайської порцеляни.

У зв’язку з тим, що місцеві гончарі не мали білої глини (з якої роблять порцеляну Піднебесної), їм доводилось шукати альтернативні шляхи аби отримати білий фон. Зокрема, глину змішували з фрітою (дрібне скло), іноді додавали порошок кварцу і вже тоді покривали глазур’ю на основі олова, щоб досягти непрозорого білого фону. Цей метод почали використовувати в Іраку у ІХ, потім – в Єгипті та Середземномор’ї. У XV-XVI ст. в місті Ізник його вдосконалили, щоб досягти максимально прозорої глазурі, під яку наносили синю фарбу (кобальт).

На малюнках можна побачити гармонійне поєднання традиційних ісламських та китайських елементів. З XVI століття стиль орнаменту трохи міняється – майстри усе частіше відходили від геометричного малюнку (характерного для ісламського мистецтва) до пишних квіткових мотивів, притаманних китайській порцеляні. В той самий час до основної кольорової гамми почали додавати нові кольори – червоний, зелений, жовтий.
Ізник був головним гончарним осередком практично до кінця XVII століття та дав поштовх до розвитку багатьом іншим містам Османської імперії. Про два з них мені хочеться згадати окремо, адже їхня кераміка надзвичайно мене цікавить.

Що особливого: тут виробляли найкращу біло-блакитну ісламську кераміку, поєднуючи ісламські та китайські мотиви. Роботи з міста Ізник слугували зразком для гончарів по всій імперії. 

  • Кераміка міста Ізник, 16 століття. Музей Бенакі, Афіни, Греція
    Кераміка міста Ізник, 16 століття. Музей Бенакі, Афіни, Греція

З XVI століття невеликим, але дуже продуктивним осередком виробництва кераміки стало місто Кютаг’я. Кераміку тут виготовляли вже давно, адже околиці міста багаті на глину, проте вироби XVII-XVIII ст. є найвідомішими. До речі, кераміку там роблять до сьогодні – з кінця XIX століття місцеву гончарну традицію активно розвивають та підтримують.

Кютаг’я було куди меншим за Ізник і знаходилось далі від столиці, проте кераміка з цього містечка видається мені куди цікавішою. У 1428 році місто приєднали до Османської імперії і в цей період там оселилась велика група вірменських християн, які перенесли християнські мотиви та сюжети на кераміку. Саме на виробах з Кютаг’ї поєднуються зелений, жовтий, коричневий та блакитний колір.

Особливої уваги заслуговують дві тарілки – з зображенням апостолів та святого Михаїла. Стилістичний стиль зображення, композиція та сюжети тарілок цікаві та продумані.

Що особливого: кольорова палітра така сама або дуже схожа до сграфіто IX-XIII століть, хоча є суттєві відмінності в технології (на відміну від сграфіто, тут контури малюнку не прорізаються, а обводяться темною фарбою). На виробах однаково часто зустрічаються ісламські та християнські мотиви. Особливо цікавими є роботи XVIII-XIX століть.

  • Тарілка з зображенням 12 апостолів, Кютаг'я, XVIII століття. Музей Бенакі, Афіни, Греція.
    Тарілка з зображенням 12 апостолів, Кютаг'я, XVIII століття. Музей Бенакі, Афіни, Греція.

Вироби Чанаккале теж беруть свій початок від кераміки міста Ізник, але по стилю сильно від нього відрізняються. Найбільш цікаві роботи були створенні протягом XIX-XX століття. Кольорова палітра ближча до Кютаг’ї – тут часто зустрічається зелений, жовтий, червоний колір, але головною особливістю залишається форма. Віртуозні, витончені пляшки та вази з акуратно виліпленими ручками та міфічні, загадкові фігури тварин – ось що привернуло мою увагу з самого початку. Дивлячись на деякі роботи я ледь не сплутала їх керамічними фігурами династії Тан, а коли придивилась – зрозуміла, що схожі форми зустрічала досить часто навіть у роботах українських гончарів.

Що особливого: виліплені деталі виробів, фігури-пляшки тварин та міфічних істот XIX століття. Кольори такі ж як на роботах з Кютаг’ї, зелений зустрічається навіть частіше.

  • Кераміка Чанаккале, ХІХ ст. Приватна колекція, Афіни, Греція.
    Кераміка Чанаккале, ХІХ ст. Приватна колекція, Афіни, Греція.

Ісламська кераміка ніколи не залишала мене байдужою – у мене особлива любов до пишних, прекрасно скомпонованих орнаментів та складних композицій. Хоч на тогочасних майстрів величезний вплив справила китайська культура, та все ж особливий східний ритм живе у кожній майстерно зробленій тарілці. Ізник, чия кераміка стояла в палацах вельмож, Кютаг’я, яка перейняла та розвинула стиль попередників у новому напрямку, та Чанаккале, чию кераміку відносять до народного мистецтва – ці міста справили великий вплив на подальший розвиток кераміки на території сучасної Туреччини та Середземномор’я. 

У статті використані фото з ресурсу CERAMOPOLIS 

Автор: Тереза Троць 

Напишіть відгук

error: Content is protected!