Перша зіронька вже миготить на темно-синьому ясному небі, поки діти доліплюють останні вареники. Мати пильнує грибну зупу в казані, щоб не перетримати, і краєм ока слідкує за столом — чи вистачить вареників, чи порізали хліб. Кутя вже стоїть на столі, керамічний глечик тримає тепло узвару. Господар перевіряє смаколики для колядників, мимохідь відтягаючи кота від ковбаски. Сім’я, в затишному нетерпінні, закінчує останні справи, щоб сісти за стіл, як у двері стукають перші колядники — гучні та веселі, співають стару колядку уже з порогу. Так, співаючи, і заходять до хати, тримаючи саморобну зірку в руках, а скрипаль виводить приємну мелодію. Колядники співають голосно та впевнено, аби відігнати все зло від хати та потішити господарів. Діти хитають головами в такт мелодії та тихенько підспівують, усміхаючись — коли повечеряють з батьками, то й самі підуть в коляду. Найменше маля плескає в долоньки та сміється на руках у матері, поки господар слухає мелодійний спів.

Дім наповнюється святом і тихою радістю, тарілки та глечики в миснику ловлять світло від воскових свічок на столі. Грибна зупа таки кипить і пізніше на неї зі сміхом будуть дути, щоб трошки остудити. Кіт сидить на печі, пригрівшись і слухаючи мелодії, не зводячи очей з апетитного шматочка ковбаски, який тримають до завтрашнього дня.
Свято прийшло, наповнюючи будинки та серця, даруючи усмішки та радість.

Ми втрьох довго працювали над цією керамічною картиною, обдумуючи та обговорюючи кожну деталь. В якомусь сенсі, вона — наше бачення цього невловимого, але такого дзвінкого та затишного Святого Вечора, коли відчуваєш тиху радість усім тілом — і замість слів можеш лише усміхнутись.

Керамічна картина “Різдво” має розмір 91х68 см, зроблена нашою сім’єю — Ігорем, Христиною та Марією-Терезою Троць. Дерев’яна різьблена рамка зроблена руками Мирослава Радиша.