Мого прадіда по маминій лінії звали Михайло і він пройшов Другу світову війну.

Я не пам’ятаю прадіда особисто, тому мені лишається збирати історії про нього. Одна з них — як після звільнення з полону, пройшовши половину Європи по дорозі додому, він навчився масарської справи. Повернувшись, прадід до пенсії працював масарем — та й після пенсії теж.

Прадід був неграмотний і вмів лише підписатися. Ми живемо в будинку, який він збудував — і при кожному ремонті чи перестановці у нас вихоплюється “Оце я розумію, оце класно зроблено”. Прадід Михайло був персоною ориґінальною і слухати про нього завжди цікаво.

Його дружина, моя прабабця, робила вироби з м’яса — ковбаси, шинки, кров’янки та багато іншого. Усе це мало великий попит, особливо на Великдень. Як справжня ґаздиня, вона мала закрутки на всі випадки життя і самогонку у всіх закапелках хати.

Прадід Йосип, по татовій лінії, жив у маленькому селі на Львівщині й теж був самоуком — грав на скрипці у складі троїстих музик. Свою першу скрипку зробив сам, а одна з двох, на яких він грав на весіллях тепер висить у нас вдома, на стіні біля креденсу. За підборідник закладена стара чорно-біла фотографія з троїстими музиками, де прадід сидить зліва.

Кілька років тому я почала упорядковувати своє родинне дерево. Коли в тебе гуцульсько-галицька родина, впорядкувати всіх до купи, а потім зробити це дерево читабельним — справжній подвиг. Та разом з тим, я зібрала немало історій — про близьких і далеких родичів, історії веселі та моторошні, романтичні та сумні, історії про війну, любов і боротьбу за життя. Дивлячись на це дерево зараз, розумію — ті історії лише краплина в морі.

Дерево Життя — один з тих символів, які зустрічаються практично в кожній культурі. Його значення та зображення часто збігаються, а різняться хіба сорти дерев, які ставали земним втіленням великого Дерева Життя. У кельтів це був дуб — важливе та традиційне дерево для їхньої культури. У буддистів — за багатьма припущеннями — священний фікус, під яким Будда досягнув просвітлення. Баобаб — для деяких африканських племен, адже він зберігав воду та давав плоди.

Дерево Життя — уособлення гармонії та балансу в природі, циклічності та безперервності існування. Воно стоїть на перетині чотирьох стихій, поза часом. Як вдало хтось зазначив, для кожного Дерево Життя має своє особливе значення.

Про це наша таріль.

На ній немає зображень людей, бо саме Дерево є втіленням родини — від предків-коренів, без яких все висохне і помре, через стовбур — батьків, і до дітей-гілок, до нас, які тягнуть це Дерево до неба. Біля нашого Дерева є тварини, гори на фоні, квіти та сіно — як втілення балансу між людиною та природою, бажання гармонії.

Усі три частини цього Дерева не можуть існувати одна без одної, бо саме в єдності поколінь криється сила великого Роду, в пам’яті предків, в історіях минулого — і в новаторстві та сміливості дітей, в потягу до нового, в експериментах та нових рішеннях. Цей здоровий баланс між тим, що було, і тим що відбувається зараз, баланс між минулим та теперішнім дає впевненість у завтрашньому дні.

Не кожне Дерево росте так прямо і непохитно вгору. Іноді коріння розростається в різні боки чи чіпляється за скелі, стовбур росте під нахилом, щоб Дерево втримало баланс, а гілля тягнеться в різні боки, щоб дістатись світла. І це — правильно.