Мистецтво та ремесла Марокко не можуть залишити байдужим. Динамічні, яскраві, складні орнаменти живуть своїм, особливим життям не лише на кераміці, а й на дереві, тканинах, килимах, прикрасах та багатьох інших предметах побуту. Марокко втілює собою увесь шарм стилю бохо, який перебував на піку популярності в кінці шістдесятих (та й досі впевнено тримає свої позиції).
Насичені марокканські мотиви – моя давня слабкість, нарівні з кельтськими переплетеннями. І де ж, як не в кераміці, можна побачити усе розмаїття орнаментів та кольорів?
Та почну я, вже традиційно, з коротенької «довідкової» інформації, яка допоможе повніше зрозуміти марокканське мистецтво.
За свою довгу історію Марокко був завойований, окупований, перебував під протекторатом, був провінцією і, взагалі, постійно перебував у вирі різних історичних подій. Свій слід тут залишили бербери (власне, це корінна етнічна група Північної Африки, жила тут приблизно з 8 тис. до н.е.), римляни, вандали, вестготи, візантійці, у VII ст. відбулося ісламське завоювання, також значний вплив справили іспанці та французи.
Чому я завжди пишу про ці завоювання, так це тому, що вони завжди привносили щось нове у культуру та мистецтво країни, і Марокко – чудовий тому приклад.
Кераміку тут виготовляли ще до нашої ери – переважно посуд або предмети побуту. Усе найцікавіше (у контексті статті) відбувається після ісламського завоювання 670 року. Це справило значний вплив на усю культуру та життя Марокко, а особливо на кераміку – гончарство почало швидко та якісно розвиватись. За деякими даними, на початку XIII ст. лише у місті Фес нараховувалось 188 гончарних майстерень, де виготовляли монохромні, поліхромні, глазуровані на неглазуровані вироби.
Найвідомішими гончарними осередками по праву вважають Фес та Сафі. У різні періоди поруч з ними своє місце займали Мекнес та Марракеш.
Першим було місто Фес – одне з найстаріших міст Марокко та перший і найбільший гончарний центр (цю позицію місто зберігає і досі). Найбільшої популярності місто отримало завдяки біло-блакитній кераміці, яка прийшла сюди разом з ісламськими традиціями (а до ісламської культури вона прийшла з Китаю, про що я вже писала раніше). У свій час французи назвали її Bleu de Fez – під цим ім’ям вона згодом стала популярною у Європі.
Марокканська біло-блакитна кераміка помітно виділяється на фоні інших – у той час, коли китайські майстри (а за ними й ісламські) усе більше звертались до пишних рослинних та квіткових орнаментів, сюжетів з життя та тварин, марокканці вражали продуманою та складною геометрією. Ці орнаменти збережуться на довгі століття і стануть візиткою марокканських традиційних ремесел.
Дуже швидко до кольорової палітри додалося більше кольорів – зелений, жовтий, коричневий, фіолетовий, червоний – та з’явилось більше напрямків у стилістиці виробів. Окреме місце посіли вироби у зелено-жовтій (так-так, моїй улюбленій) кольоровій гаммі, свою нішу також зайняли вироби, повністю залиті одним кольором, поверх якого коричневою або чорною фарбою промальовували орнамент.
Кераміка Марокко зазнає значного впливу від різних культур, але зберігає свою неповторну індивідуальність – зокрема, завдяки орнаменту.
Щодо технології, то вироби проходять два випали, а глину для кераміки використовують різну – на території Марокко можна знайти червону і жовту глину. Звісно, глазурованою кольоровою керамікою усе не обмежується – часто зустрічається неглазурована та глазурована теракотова кераміка та теракотова орнаментована кераміка. Найчастіше, теракотовим робили посуд для щоденного використання.
Ще однією родзинкою марокканської кераміки, про яку мені не терпиться розповісти, є таджин.
Таджин (або тажин) – традиційна страва з м’яса та овочів, популярна у Марокко та Тунісі. Також таджином називають спеціальний керамічний посуд для приготування цієї страви, який має високу конічну кришку.
Саму страву готують по-різному. У Марокко кладуть великі шматки м’яса та овочів, сухофрукти, мед, спеції, а в Тунісі страва більше схожа до омлету – м’ясо ріжуть дрібно, додають квасолю, нут чи картоплю, довго тушкують, а потім додають спеції та яйця, і запікають усе до хрусткої скоринки. Так чи інакше, страва в таджині готується кілька годин на малому вогні.
Таджин нашої роботи 
Таджин нашої роботи, в традиційному гуцульському стилі
Керамічні марокканські таджини бувають найрізноманітнішими – від звичайних теракотових до вишуканих орнаментованих посудин, обкованих тонким металевим мереживом. До речі, це ще одна особливість кераміки Марокко – поєднання металу та кераміки. Зокрема, заслуговують увагу керамічні вази затягнуті в металеве обрамлення, наче в мережевий корсет. Особливо дорогі вироби ще й інкрустували коштовним та напівкоштовним камінням. Сама ідея, ймовірно, також взята від ісламських майстрів.
Заслуговує на окрему увагу керамічна марокканська плитка – зелліж (Zellige), але якщо я почну про неї розповідати, то цей текст вийде ще більшим (ніж він вже є), тому залишимо це для наступної статті, а тут я залишу відео, на якому детально описаний увсесь клопіткий процес створення цієї плитки.
Автор: Тереза Троць
Корисні сайти:
