Є такі люди, про яких кажуть – у них і віник зацвіте, такі легкі вони на руку. Простіше кажучи, це ті люди, у яких все росте, цвіте і пускає коріння. Я одна з таких людей, а найбільша іронія в тому, що я люблю кактуси.
Я двічі купувала собі рослину на нашому Косівському базарі. Першою жертвою був маленький нещасний алое в пластиковому стаканчику, який дістався мені за 5 гривень. Прийшовши додому, я пересадила його в трішки більший керамічний горщик, полила двічі, і як воно постійно буває – геть про нього забула.
За три роки алое довелось пересаджувати тричі, до того ж ми встигли відсадити від нього зо п’ять саджанців і зрозуміти, що нам катастрофічно не вистачає горщиків.
Потім був кактус. Кактус любила тільки я, але в мене взагалі до них дивна прив’язаність. Коли купувала його – на тому ж базарі, за 8 гривень – мені пообіцяли, що він пустить ще пару листків і колючок, та так і залишиться маленьким.
Угу. Вийшло, як в анекдоті – те, що купували, як хом’яка, виросло в ведмедя. От і в мене той маленький кактусик вимахав до нормального такого ведмедя. Він ріс, пускав нові листки та плювати хотів, що ми його не поливаємо. Він був брутальним та самостійним кактусом.
Більше я кактусів не купляла.
А в дитинстві я десь роздобула маленький кущик ромашок. Звичайних таких, польових ромашок, посадила їх на подвір’ї – тобто викопала ямку маленькою ложкою та увіткнула туди квіти. За кілька років вони розрослися у пухнастий кущик, і, здається, досі цвітуть кожної весни.
Тепер от розсадила красулу. У сім горщиків, восьмий листочок активно пускає коріння, а я все сподіваюсь, що він засохне, бо нема вже ні горщиків, ні місця. Але цей маленький листочок в душі кактус – він брутальний та самостійний, і йому плювати, що я його не поливаю.
Це мав бути текст про заспокійливу силу садівництва. І про те, що усім нам не завадить мати свій кактус, який нагадуватиме – ми можемо рости за будь-який умов, навіть якщо нас не поливають. Тягнутися до неба, пускати нові пагони, розростатися кущиком пухнастих ромашок – і навіть, якщо нас викорчують з одного місця, ми завжди можемо пустити коріння деінде. А насіння нашої праці та ідей можуть прорости в найнесподіваніших місцях. Якось так.
А ще я згадала про один керамічний горщик, який стоїть на веранді, і здається, він пустий.
Може бальзамін відсадити?
