На відміну від сучасного мистецтва, де нерідко митці дистанціюються від своїх робіт, простір ремесла діє за набагато простішими правилами. Якщо уявити світ мистецтва загалом, як багатовимірну та багаторівневу павутину, то ми з кількома друзями-майстрами точно знаходимось в маленькому затишному відгалуженні для ремісників з табличкою “Дайте спокій”.

Ми знайшли заспокоєння та захват в кераміці, в любові до натуральних матеріалів та етно. Коли я говорю про те, що для нас означає наша робота, то неодмінно уявляю тиху і спокійну бухту серед бурхливого моря. Ця асоціація виникає давно і постійно, і видається мені дуже доречною та більш інформативною ніж усе, що я можу сформулювати.

Так от, ми віримо в те, що наші вироби говорять про нас — не в буквальному, звісно, значені, але й не в надто метафоричному. Продуманість, довершеність, складність та оформлення виробу — це мовчазна маніфестація професійних навичок та творчого шляху майстра.

Процес роботи над будь-яким виробом — це як метафора життя. У твоїх руках повільно народжується, розвивається і розкривається глина. З маленької (чи великої) грудки — через твої руки, через тишу майстерні, через випали, — глина перетворюється в завершений горщик, плитку, вазу, світильник. Ця грудка глини, як гусениця, повільно дозріває у твоїх руках, щоб після другого випалу розправити крила і стати метеликом.

На цьому останньому етапі, ми, як майстри можемо зробити лише дві речі — помилуватись на ці крила і відпустити метелика у світ.

Ми завжди відчуваємо зв’язок зі своїми роботами, особливо коли бачимо їх в колекціях та домівках наших друзів і клієнтів. Ми не можемо його не відчувати, бо не вміємо бути байдужими до роботи. Ми взагалі з тих людей, які люблять свою роботу. Нам подобається процес, нам подобається результат, тому подекуди на нас дивляться, як на динозаврів.

Так, не всі вироби виходять добре. Не всі доводимо до кінця. Навіть не всі продаємо — справді, ми маємо немало виробів, з якими не захотіли розлучитись чи які не готові відпускати так швидко. Зазвичай, коли ми вибираємо вже готові вироби, вони майже одразу знаходять своїх господарів. І можна було б сказати, що цей магічний процес народження, цей цикл закінчується тут — коли виріб готовий, коли він проданий.

Можливо це пов’язано з нашими особистими відчуттями — коли ми відпускаємо виріб, то закінчуємо один цикл, щоб скоро знову взятися до роботи. Готова ваза їде від нас у новий дім, щоб там почати нове життя — але цикл не закінчується на останньому випалі, чи на продажу, чи на моменті, коли вазу ставлять у відведене їй місце. Процес продовжується, постійно і невпинно, в іншій площині — ваза збирає у собі спогади, історії, емоції, котрі дарує своїм господарям. Ваза переходить з одного дому в інший, запам’ятовує кожен букет троянд на День народження дружити, кожен букет первоцвіту чи осінніх листочків. Ваза стає частиною чиєїсь історії та життя.

Ми думаємо про це час від часу, відчуваючи фантомний (чи ні) зв’язок зі своїми роботами, а через них — з усіма людьми, котрі їх торкаються. Достеменно знаємо лише маленьку частинку, котру розповідають нам друзі, і ці історії збираються роками та обростають новими деталями. Данина честі кожному майстру — наповнити його виріб сенсом, дати йому життя, продовжити цикл.

Тут творцем вже виступаєте Ви — з моменту покупки будь-якого виробу, Ви продовжуєте його життя, наділяєте його сенсом. Ви включаєте його у свою композицію чи докорінно змінюєте ціль його призначення, Ви доповнюєте ним свій інтер’єр чи створюєте його заново навколо цього виробу. Ви додаєте його до своєї колекції чи починаєте колекцію з нього.

Цикл продовжується в руках клієнтів, процес творення продовжується в іншій площині, і це захоплює подих та надихає.

Якщо для нас робота завершена після другого випалу, коли виріб готовий, то для дизайнера вона лише починається — і саме в цьому ми знаходимо найбільше натхнення.