Равлики та кулінарні пригоди

Ми любимо мідний посуд і маємо невеличку колекцію — формочки, сковорідки, каструльки. Якось, майже випадково, придбали ескарготьєрку. Ну, добре, спочатку ми придбали цікаву мідну сковорідку з заглибленнями, а вже потім дізналися її назву та призначення. Escargot з французької означає равлик, звідси й пішла назва сковорідки в якій традиційно їх готують.

Равликів до того ніхто з нас не куштував — наші галицько-гуцульські шлунки починало лоскотати від однієї думки про те, щоб його з’їсти. Морально ми були не готові до таких експериментів.

Але ескарготьєрка була — висіла навпроти обіднього столу, пускала зайчики відполірованими мідними боками та змушувала задумуватись. Потім ми не втримались і купили ще одну таку сковорідку. І ще одну. І потім у нас не залишилось вибору.

На початку літа ми вирішили — равликам бути! Ми любимо старі речі, але завжди стараємось, щоб вони “жили”, тобто використовувались і приносили користь. Три сковорідки, які не використовувались за призначенням, були викликом нашим принципам.

Усе почалось з теорії. Христина перекопала купу сайтів у пошуках хорошого рецепту. Потім зійшлись, що французька класика — равлики з маслом, часником та зеленню — викликає у нас найбільше довіри, та й Пітер Мейл (книги якого ми дуже любимо) апетитно описав саме цей рецепт.

Потім діло дійшло до самих равликів — яких обрати, як підготувати, скільки варити. Це була довга і смішна епопея, бо спочатку ми ледве тих виноградних равликів знайшли. Біля будинку було троє маленьких, ми їх відловили та вирішили поки притримати. Поклали в контейнер з доступом повітря, налили їм трішки води та вкинули дрібної травички.

Через кілька днів зрозуміли, що треба швидко знайти ще хоч двох-трьох, бо цих починали сприймати як домашніх тваринок і ледь не дали їм імена. В лісі, на щастя, знайшлися більш пристойні, великі равлики. Отож, залишили ми тих равликів в контейнері, згідно з порадами, вже без води і їжі.

Наступного ранку вони втекли. Вночі був вітер і кришку контейнера здуло. Кількох втікачів встигли відловити, але двоє успішно вирвались на свободу.

Сам процес приготування зайняв десь пів години. Відварити, зробити соус, потім правильно начинити мушлі та трішки запекти. Для підстраховки приготували салат і запечений болгарський перець з помідорами та часником.

Сіли за стіл, налили вина. Ескарготьєрка стояла посередині. Випили по келиху. Зібрались з духом. Взяли кожен по мушлі, підчепили равлика і добре вимочили в соусі. З’їли.

Чесно, нічого аж такого особливо ми в них не розсмакували. Справді, як багато хто пише, схоже на комбінацію курятини та білого гриба. Нічого гидкого в них немає, доволі смачно, особливо з соусом (розтоплене масло, часник і зелень просто не можуть не смакувати). Після всієї епопеї з тими равликами, ми знизали плеча — ну, справді, нічого так, але не те, щоб “Ах!”.

Проте, не подумайте, що ми розчаровані — в жодному разі! Вся ця історія — особливо з равликами-втікачами — нас досі смішить, а ще ми раді, що перебороли певний кулінарний стереотип і зважились на цей експеримент. Сам процес був важливіший за результат!

Які кулінарні стереотипи Ви перебороли? Куштували чи готували равликів? Будемо раді почути Ваші історії!

Равлики та кулінарні пригоди

Поширити / Share

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на pinterest
Поділитися на email
Марія-Тереза / Maria-Tereza

Марія-Тереза / Maria-Tereza

Людина-оркестр нашої майстерні, веде блог про повільне життя, кераміку та творчість.

Literally, one-man band. Writes about slow living, ceramics and creativity

Залиште коментар

error: Content is protected!