Момент внутрішньої тиші я вважаю одним з найкращих досвідів, які можна пережити. Тиша буває різною, дарує різні відчуття.

Коли зранку дивишся, як сходить сонце в горах — здається, що весь світ ще спить, а світло повільно заповнює простір, вихоплює з сутінок дерева, будинки, схили й річки — тиша навколо застигає в передчутті. Ранкова тиша майже дзвінка, наче натягнута струна — ось-ось обірветься шумом робочого дня, звуком киплячого чайника, тихим стуком чашок.
⠀
Ввечері тиша, наче лінива, пригріта кішка розповзається долиною, як тільки сонце востаннє цілує гори. Вона ще переривається поодинокими звуками, та однаково ловить тебе у свої м’які обійми. Що темніше стає надворі, то глибшою стає тиша — ззовні та всередині тебе.

Цінна тиша, що настає посеред дня, прямо під час метушні чи руху, серед людей чи роботи — момент, коли щось змушує тебе зупинитись і відчути її всередині. Коли нема думок, навіть емоцій — найчастіше, такі моменти виникають через захоплення.
⠀
Можна відчути цю тишу, зайшовши до старого величного собору. Можна відчути її, побачивши неймовірну, захопливу роботу ремісника чи митця. Почувши мелодію, що говорить просто в душу, побачивши фото, яке змушує затамувати подих.

Дочитавши книгу, перегорнувши останню її сторінку — відчути момент тиші, коли емоцій так багато, що потрібно зупинитись і перевести дух. Момент тиші, коли знаходиш довгоочікувану відповідь — і на хвилинку навіть не віриш, що це правда.
⠀
Можна відчути цю тишу поряд з людьми — коли дивишся на них, на секунду перестаючи слухати, що відбувається навколо, і просто відчуваєш вдячність, що вони є — близькі та рідні, люблячі та турботливі. І на секунду, все що ти можеш — мовчки, без думок, дивитись на них, ловлячи їхні рухи, запам’ятовуючи їхні погляди та слова.

Більше текстів про повільне життя – тут