Або майже детективна історія про шедеври китайської кераміки

Керамічні фігури аргатів в натуральну величину були знайдені в печерах І Чоу (І-чу, Ічжоу) в провінції Хебей, на південь від Пекіна, до Першої світової війни.

Аргати — це історичні учні Будди. У міру розвитку буддистських традицій, і особливо в східноазіатських буддистських країнах, кількість аргатів зростала. Згідно з буддистською традицією, групи з 16, 18 або 500 аргатів чекали приходу Майтрея, майбутнього Будди, і групи часто використовувались у східноазіатському буддистському мистецтві. На думку більшості вчених, кількість «шістнадцять чи вісімнадцять аргатів» мала сакральне значення для китайців, хоча Вільям Вотсон описує це «спрощене припущення» як «спекулятивне». У цих та раніших менших групах з шести чи восьми аргатів кожен, згідно з буддистською традицією, мав своє ім’я та характер.

Багато хто вважає, що фігури були перевезені в ці печери, для сховку, тобто зараз невідомо до якого саме храму і де вони були зроблені. В період занепаду династії Цін, у 1910-х роках через бідність і соціальні проблеми, місцеві жителі та грабіжники почали виносити з печер скульптури. В процесі багато з них було розбито чи пошкоджено. В печерах також були менші скульптури та керамічні вироби в стилі санкай – про це свідчать шматки та друзки, які вчені знаходили пізніше.

У 1912 році німецький вчений Фрідріх Пержинський, почувши дивовижну історії про скульптури (а також після того, як місцеві дилери запропонували йому купити скульптури), сховані в печерах, вирушив на їх пошуки – але самих скульптур там вже не знайшов, хоча його провідник говорив, що ще три місяці тому бачив кілька скульптур в печерах. Проте, саме Фрідріх Пержинський знайшов важливі написи на стінах печери (наприклад, напис, що в перекладі означає “Всі Будди приходять здалеку”) та опублікував свої мандрівні нотатки, знайомлячи Західний світ з історією цих скульптур, хоча пізніше деякі факти з його нотаток піддали сумнівам.

Зараз, на жаль, неможливо точно дізнатись, скільки скульптур було в печерах І Чоу. Частина зі знайдених скульптур була пошкоджена, або взагалі розбита на шматки, тож фрагменти можуть бути розкидані по всьому світу.

Після того, як скульптури були знайдені, вважалось, що вони були зроблені в період династії Тан (618–907). Це доволі зрозумілий висновок, адже саме в часи династії Тан народився санкай. Проте пізніше скульптури почали відносити до періоду династій Ляо (916–1125) та Мін, і лише потім – до періоду династії Цзінь (1115–1234).

Тести термолюмінесцентного датування 2001 року у Філадельфії та Нью-Йорку (молодша фігура) дали середню точку 1210 рік, ± 100 та 200 років, відповідно, середня точка була в період династії Цзінь. Дерек Гіллман попередньо пропонує конкретну дату 1159 року, прив’язуючи це до відомої дати реконструкції великого храму в регіоні, який він вважає первісним місцем їхнього розташування. Монета початку XII століття також була знайдена всередині фігури, що зараз знаходиться в Бостоні.

Але й тут не все однозначно. Дослідниця Ейлін Сянг-лінг Хсу, котра опублікувала книгу «Monks in Glaze» про ці скульптури, вважає подібне датування непереконливим. Сама Хсу вважає, що скульптури належать до періоду ранньої династії Цін, базуючись головним чином на написах на кам’яних стелах, які вона пов”язує з фігурами. Найбільш ранні з цих записів завершили в 1519 р. Інша стела, датована 1667 роком, фіксує реставрацію буддистських фігур; Хсу стверджує, що саме тоді відбулась реконструкція голів деяких скульптур. Також вона наводить багато фактів про еволюцію стилів та технік в китайській кераміці та додає інформацію про схожі скульптури, які належать до періоду династії Мін – наприклад, скульптуру Гуаньїнь датовану 1500 роком, яку у 2005 році було показано в Музеї Мистецтв Принстонського Університету. Загалом, дослідження Ейлін Сянг-лінг Хсу серйозно ставить під сумнів датування та висновки своїх попередників.

Фігури потрапили на міжнародний ринок мистецтва і були придбані для західних колекцій в період між 1913 та 1933 роками. Спочатку було знайдено щонайменше вісім статуй, включаючи один великий фрагмент, який довгий час вважався знищеним у Берліні під час Другої світової війни, але нещодавно був помічений у Росії. Інші зараз знаходяться в наступних колекціях: Британський музей у Лондоні, два – в Музеї мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку, Королівський музей Онтаріо в Торонто, Музей образотворчих мистецтв, Бостон, Музей Пенн, Філадельфія, Художня галерея Нельсона, Канзас-Сіті , Музей Guimet в Парижі та японська колекція.

В 1913 році дві статуї (без п’єдесталів) були вперше показані в Парижі. Одна статуя з п’єдесталом була представлена в 1914 році. Музеї мистецтв Метрополітен придбав дві фігури в 1921 році.

Фігура, яку довго вважали втраченою або знищеною, з Музею останнього мистецтва у Берліні – це фрагмент голови та бюста, висотою 60 см, зображає молодого чоловіка з головою, зверненою ліворуч, і оголеним плечем. У своїй лекції 2011 року Дерек Гіллман заявив, що Стенлі Ейб, його колега-фахівець, нещодавно показав йому цю фігуру в архіві Ермітажу в Санкт-Петербурзі. Фігура в Парижі – сумнівний член групи, дуже схожий в цілому, але з відмінностями в положенні плечей і дизайном одягу. Багато вчених ставлять під сумнів, чи вона дійсно належать до групи.

Розміри фігур дещо відрізняються; візьмемо для прикладу молодшу скульптуру з двох у Нью-Йорку, а саме: висота фігури лише 50 дюймів (127 см); включаючи висоту п’єдесталу, висота становить 233,7 см. П’єдестал – 41,1 дюйма (104,1 см) в ширину і 38 дюймів (96,5 см) в глибину. Вся фігура важить 204,1 кг. Фігури зроблені з кількох частин глазурованої теракоти (Дерек Гіллман акцентує на цьому увагу, адже дехто вважає, що фігури зроблені кам’яної маси (stoneware)), частина деталей виточена на гончарному крузі або заздалегідь сформована, частина ліпилась та оброблялась вручну (деталі лиця та тіла, драпірування). Фігури виконанні в стилі санкаю – покриті зеленою та жовто-коричневою фарбами та прозорою глазур’ю, що вимагає двох випалів. Фігури є одними з найбільших, зроблених за допомогою цієї техніки, і визнані чудовими прикладами як з технічної, так і з художньої точки зору.

Походження цих фігур досі неоднозначне, а вчені радо ставлять під сумнів висновки колег і пропонують все нові й нові теорії. Поки я збирала інформацію для цього тексту, встигла десятки разів перескочити від теорій Хсу до лекції Гіллмана, від досліджень Музею Метрополітен до досліджень Музею Пенн, бо всі вони мають свої теорії та факти, а також причини оскаржувати висновки колег.

Тут я зробила загальний начерк по історії цих неймовірних фігур. Вони вразили мене і не давали мені спокою вже не один тиждень, бо це дійсно колосальна робота гончаря, ім’я якого, ми, на жаль, вже не дізнаємось. Така реалістичність, такий масштаб і цей прекрасний зелений колір китайського санкаю підкорили мене. Сподіваюсь, ви розділите мій захват.

У статті використані фото та матеріали з:

Penn Museum

The Metropolitan Museum of Art

“The Luohan that Came from Afar” by Nancy Shatzman Steinhardt

“A LARGE POTTERY LOHAN OF THE T’ANG PERIOD” The Metropolitan Museum of Art

Hsu, Eileen Hsiang-ling, Monks in Glaze: Patronage, Kiln Origin, and Iconography of the Yixian Luohans, 2016, BRILL

Watson, William, The Arts of China: 900–1620, Pelican history of art, 2000, Yale University Press

Lecture by Derek Gillman at the Penn Museum, on their example and the group