Жовта нитка доходить кінця і вона акуратно зашиває її, щоб потім вдіти в голку коричневу. Придивляється хвильку до орнаменту, розгладжуючи долонею тонкий льон – перевіряє, чи бува десь не помилилась. Сорочка майже готова, залишись ще пару елементів коричневим, вона сподівається, що син встигне одягти її до того, як літо поцілує осінь та розчиниться в її жовтому листі.

Старша донька поруч зав’язує останні вузлики на китицях. Це її перший вишитий рушник, вона сама обирала взір та кольори, лише зрідка радилась з мамою, як краще – з мережкою чи без, холодний чи теплий зелений обрати і які робити китиці. Рушник буде гарно пасувати до вази на креденсі, в яку вони завжди ставили квіти з маленького саду. Донька спочатку раз по раз підходила до неї, прикладаючи то один, то інший моток ниток – хотіла правильно підібрати кольори. А зараз залишилось зовсім трохи, вузлики наче самі зав’язуються під її пальцями, а китиці акуратно лягають одна до одної.

Мати переводить погляд в інший бік, дивиться, як молодша доня перебирає вовняні клубочки в кошику. Бабця обіцяла навчити її в’язати, а поки принесла багато різних ниток і мала не може відірватись від них – стискає м’якенькі, пухнасті клубочки, розплутує випадкові вузлики та змотує назад розплутану нитку.

Мати усміхається – вона рада, що доньки самі зацікавились рукоділлям, кожна знайшла те, що їй до вподоби. З прочинених дверей лине запах скошеної трави та літньої свіжості, яка буває щойно після дощу. Усі раз по раз дивляться надвір, щоб не пропустити, коли вернеться їхній Мурко – тоді доведеться швиденько ховати усі нитки в кошичок. Вони й досі знаходять розпушені клубочки за креденсами та під скринями – рудий пухнастик ніяк не міг пройти мимо жодної нитки.