Характер будинку можна відчути вже з перших хвилин. Старі сільські хати зустрічають тебе важким холодним повітрям, змивають зі шкіри палку літню спеку. Вночі, щойно на пару годин настане бажана прохолода, такі хати починають жити своїм життям – протяжливо рипіти сходами, потріскувати новими дошками на веранді. Сухі лісові трави над балками починають пахнути сильніше до дощу, а крізь прочинені вікна чути цвіркунів та сусідських котів, які сплутали липень з березнем.
Ці хати непрості в догляді. Щойно полагодиш вікно, як в саду вже треба зрізати дезертирський кущ, а дах починає протікати при літній раптівці – ритмічно і дрібно, майже мелодійно. В таких хатах є свої “можна” і “не можна”, свій запах та атмосфера. Вони, як норовливі сільські коти, не дають тобі засумувати чи знудитись – завжди є, що полагодити та доробити.
Цікаво смакувати циклічність процесів в таких хатах – з кожним сезоном вони міняються, як і сад за вікном, але з року в рік лишаються тими самими. Весна приходить з калюжами біля воріт і дикими голубами на сосні, літо починається риплячими дверима і слимаками на винограді. Осінь підкрадається м’яко та оманливо, дурить тебе Бабиним літом, поки листопад не втопить в калюжах помаранчеве листя, і треба вже топити піч, щоб просушити комин. Зима підступна та мінлива, кусає морозом крізь шибки, нагадує закрити люфти та витягти ліжники зі скрині, а потім прикидається осінню з довгими дощами та сирою погодою.
Ці хати повні несподіваних артефактів, наче велика археологічна розкопка. Кожен шматочок тут має сенс та історію – за ними, наче за ниткою Аріадни, можна пройти цілу пригоду. А коли ще й господарі розповідають про них, перед очима спливає цілий фільм, калейдоскоп яскравих історій з чужого життя. Вигадливий китайський дракончик веде свою варту на креденсі, оглядаючи кожного гостя; непомітна польська тарілка ховає у квітах сімейну історію, а між сторінок кулінарних книг сховалися спогади про близьких людей.
Хата з характером має в собі стільки деталей, стільки спогадів останніх поколінь, що стає окремою багаторівневою системою. Але хоч яким би складним організмом не була та стара хата, вона не може жити без господарів – протягне ще рік чи два, може п’ять, а потім тихо засне. Й так само прокинеться, щойно нові ґазди відкриють перекошені двері старим ключем і знову вдихнуть в неї життя.
