Ворожіння на Андрея

Вогонь в печі весело тріскотить, зливаючись з дзвінким дівочим сміхом. Борщ у великому казані повільно кипить під кришкою. Молода ґаздинька намагається дістати молодого впертого кота з лежанки, аби він нічого не перевернув, як буде злазити. Той лиш фиркає і вивертається з рук, відповзаючи все далі та не здаючи теплої позиції, поки дівчина марно тягне до нього руки.

Старша сестра сміється та радить пильнувати борщ, поки не википів, сама ж швиденько доліплює вареники. Останнього вареника заліплює інакше, ніж решту, особливо — щоб потім не переплутати з іншими. Кожна з дівчат зробила такий вареничок, вони їх потім окремо зварять в малому горщику.

На столі перед нею стоїть вазочка з гілками вишні — напередодні вони прокралися до сусідського саду і швиденько відламали кожна по гілочці. Сусід милостиво удав, що ніц не видів — хай молодь веселиться, він і сам колись в цей день чого тільки не робив. А дружина його частенько згадувала, що перед тим, як його зустріти, її гілочка вишні, зірвана в ніч на Андрея, зацвіла до Різдва. А от її сестра через рік кидала чобіт через хату — то він єдиний перелетів і приземлився з іншого боку. Вона, каже, тішилась дуже, бо вже знала, що коханий скоро заміж покличе.

Старий кіт в’ється під ногами, муркочучи та всіляко натякаючи ґаздині, що пора вже ті вареники доробляти. Пухнастий хитрюга наче наперед знає, що ті вареники будуть для нього — кажуть, чий вареник він почне їсти першим, та перша й вийде заміж. На лавці подруги діляться всілякими ворожіннями, котрі взнали від рідних. Жартують, що кожен обряд показує щось інше, то певно усі вони наступного року будуть грати весілля — ото вже село буде гуляти від Великодня до Петрівки!

Дівчата крутяться біля столу, більше заважаючи одна одній, ніж допомагаючи. Наспівують пісень, шукають, куди поділась пляшечка різдвяника, відганяють пухнастих бешкетників від столу. Чути тихенький стук у вікно — хлопці то напрошуються на борщ, то кличуть дівчат надвір гуляти. Вони вже встигли пробігтись по селу, наробити дрібною шкоди по хатах, де живуть незаміжні дівчата. Старші сусіди на те закрили очі, сміючись та згадуючи історії з власної молодості.

Дівчата запрошують хлопців до столу, з надією, що ті трохи відвернуть увагу котячої братії й можна буде закінчити вечерю. Пляшка різдвяника знаходиться, хоча й не в креденсі, а на печі біля кота. Борщик розливаюсь по мисках, а вареники поливають маслом з цибулею. Сметану передають з рук в руки, свіжий хліб ламають великими кавалками. Коти вже подоїдали свої вареники, ніхто й не встиг подивитись, чий з’їли перший. Тепер вертяться під столом поміж ногами, сподіваються урвати ще смаколиків.

Надворі вже темно і тихо, лиш раз по раз чути сплески сміху запізнілих гостей. Десь у саду, де вишні закутались в білі сніжні ґуні, стоїть молода пара. Вона ховає рум’янець в теплому комірі сардака, а він дивиться лише на неї, освічену м’яким світлом Місяця.

IMG 20220309 122911 01

У різних регіонах України — та й навіть у різних селах нашого регіону — були свої традиції на цей день. В цьому сюжеті ми відтворили обряди, про які я чула з самого дитинства від мами, а вона — від своєї бабці.

Поділитися у Facebook
Поділитися в Twitter
Поділитися в Pinterest
Надіслати е-мейлом
Picture of  Автор тексту: Марія-Тереза Троць
Автор тексту: Марія-Тереза Троць

Людина-оркестр нашої майстерні, веде блог про повільне життя, кераміку та творчість.

error: Content is protected!